20 ЧЕРВНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Архів історій

Ніколи не відкладай справи на завтра... Відклади їх на післязавтра - і у тебе буде два вільних дня. Важко зітхнувши, я дивлюсь у вікно...     Адміністрація
Ніколи не відкладай справи на завтра... Відклади їх на післязавтра - і в тебе буде два вільних дні. Важко зітхнувши, я дивлюсь у вікно
Потрібно міняти життя! Потрібно все поміняти! Все! І почати потрібно з....... Сильного вчинку!!!!
  Ігнатов
Тобі знайоме таке відчуття, ніби чогось не вистачає? - Як у John'а Mayer'а: "something's missing". Це десь всередині тебе. Тоді отак одягаєш спорядження дайвера, затамовуєш подих на два дні і пірнаєш у глибини себе самого.   MassachussetsTVoices
А там - чого тільки немає! І акули жадоби, і піранії заздрощів... Від такого самоаналізу настрій псується ще більше, і я знову дивлюся у вікно.   111
А там квочка щось із серйозним виглядом розтовкмачує своїм курчатам, дворовий пес Гавчик ганяється за своїм хвостом, горобці на розлогій вишні діловито поскубують пір’я. Все таке звичне і миле.
Хтось дзвонить у двері. На тлі цього мирного споглядання дзвінок лунає так різко, що я аж здригаюсь.
  Bilich
«Хто б це міг бути спозаранку?» – ковзає думка, і я йду відчиняти.
За порогом мій погляд натикається на небесне створіння у барвистій сукенці. Я з цікавістю її роздивляюся: світло русяве волосся зібране у грайливий хвостик, в руках дівча тримає невеличку течку.
«Вам кого чи чого?» - нарешті запитую я.
  Ольга
- Закурити не знайдеться? - сказало небесне створіння. Я ще раз протер очі і потер вухо, чи не почулося це мені.
- Закурити не знайдеться, дядьку? - настирливим голосом повторило створіння.
Не прийшовши до тями після появи небесного створіння, я тут же почав кам'яніти від раптового його перевтілення в просто створіння.
-Ну, люди тупі, - сказало створіння, розвернулось і покрокувало від мене геть.
  Ігнатов
Я, як під гіпнозом, повернувся в будинок і притулився до стіни. Як там говорив класик? "Ось вона, правда сірячини життя". Рука мимоволі потягнулася в кишеню за сигаретою. Я закурив. Так, повний "Абирвалг".   Ігнатов
Я виглянув у вікно і побачив на зупинці ту саму, вірніше те саме, яке тільки що попросило у мене.....
Мій погляд впав на тліючу сигарету. Ось саме її просила вона у мене. 
"-Ну,і?" 
Поставив я сам собі питання.
"- Чому не дав?"
  Ігнатов
А не дав саме тому, що подумав...Що з нею буде далі,якщо вона вже в такі юні роки просить закурити? Я вирішив наздогнати її, але поки зібрався, її вже не було...   Оля
Втім, а що б я їй сказав? Прочитав би лекцію "O вреде курения"? А у відповідь почув би сміх і образливі слова. Бо дівчина якраз того самовпевненого віку, коли не признають авторитетів. Чи запропонував би потоваришувати? Але ж "дядьку" означає, що я для неї вже занадто старий. На жаль...   Тіна
Із зіпсованим настроєм я починаю збиратися на роботу. Попереду у мене важкий день. Хоча у нас на фірмі кожен робочий день – важкий. Радує тільки, що директора сьогодні в офісі не буде – поїхав на якусь конференцію. 
Я швидко спускаюсь сходами і прямую до свого авта.
  Bilich
Але, що це? Де ж мій автомобіль? Ось мій двір, ось моє місце, де я зазвичай ставлю свою машину, і про це знають усі сусіди і навіть дільничний. Але де ж вона? Моя машина? Невже її... я навіть боюся подумати про це, невже?   Ігнатов
Серце у грудях калатається, мов навіжене. Тремтячими руками я дістаю телефон і набираю номер. Лесь, як завжди, не спішить брати слухавку. Нарешті я чую повільне: «Ал-л-ло!». 
- Слухай, друже. Я зараз не можу приїхати на роботу. Ти мене прикрий, будь-ласка. В мене тут таке трапилося!..»
  Bilich
Швидким кроком, ледь не біжучи, я направляюся до відділку міліції, - тут неподалік, за рогом.
В голові лише одна думка: «Що я тепер робитиму?» З моєю зарплатнею нову машину я придбати зможу лише через... (я швидко подумки зробив потрібні підрахунки) ...28,5 років. А на те, що наша міліція поверне мені вкрадену машину надія слабенька.
  111
З такими невеселими, більше того – розпачливими, думками я виходжу з двору, огинаю будівлю супермаркету і ледве не натикаюся на свій шевроле. До лобового скла прикріплено листок, вирваний із шкільного зошита: «Сюрпри-и-и-з! Із 1 квітня!». Почерк кумів. Ну, друзяко, зачекай, я тобі ще пригадаю цей «Сюрприз».   Ольга
«От же ж харцизяка», - я ще раз ніжно вилаявся. І раптом - "СТОП". А це швидкоплинне бачення, яке вранці просило у мене закурити? Може, теж не випадково? Я зупинився. Радість поверненого авто відійшла на другий план, думки знову перенесли мене на те, що трапилось годину тому.   Ігнатов
Чому вона прийшла до мого дому? Адже попросити цигарку можна було в першого-ліпшого перехожого. Та й магазин усього за декілька кроків. Хоча, можливо, не було при собі грошей. 
Я намагаюся відновити в пам’яті образ незнайомки. Личко – біленьке, а голос дещо грубуватий. Чи це тільки здалося, бо ж слова не дуже ніжні звучали?
  Тіна
У пам'яті знову виникло її обличчя, щось до болю знайоме. Я десь бачив його? Лише де? Цей тембр голосу. Ні, я все-таки знаю, чи знав цю дівчину. Але звідки? Колись давно... Років сімнадцять тому. І тут мене осяяло. Ні! Ні! Не може бути!   Ігнатов
Я зупинився, рука автопілотом потягнулася за сигаретою. Пам'ять віднесла мене в ті далекі, відчайдушні часи.
Тіна.
Так, ту дівчину звали саме Тіна.
Минуле налинуло на мене так, що ногам стало важко. Я відключився від реальності і повністю поринув у ті далекі часи. Неспокійні 90-і.
  Ігнатов
Ми познайомилися в туристичному автобусі, по дорозі до Польщі. Я вперше їхав в шоп-тур за кордон. Тіна ж була вже досвідченою фарцовщицею, як тоді казали.
Тиждень стояли на кордоні в Раве-Руськой, наша група не могла цілих п'ять днів пройти митний контроль.
П'ять днів в липні...
П'ять днів – запах сіна...
П'ять днів розмов та пестощів...
Кращих п'ять днів мого життя.
  Ігнатов
Так, цe дівчисько – копія Тіни, якою вона була сімнадцять років тому.
Цікаво, а яка вона зараз? 
Фото Тіни лежить десь у мене в столі.
Я кинувся назад до будинку. Вивернув вміст шухляди на письмовий стіл. Де ж та фотографія? Ага, ось вона... Тіна.
Так, це вона. 
Невже небесне створіння, яке я зустрів сьогодні, - її дочка? 
  Ігнатов
Я пригадую, як Тіна кумедно морщила носика, коли я розповідав щось смішне, як вона легким рухом відкидала пасмо волосся, що постійно падало їй на очі. Вона здавалася такою ніжною, що мимоволі виникало бажання її обійняти і захистити від усіляких негараздів. Але насправді характер у неї був міцний, загартований нелегкою долею. 
  Тіна
Бо жили вони удвох із матір’ю, яка часто хворіла. Тому, замість того, щоб вступати до вузу, Тіна змушена була заробляти на прожиття. 
На щастя, на той час, коли ми зустрілися, важке життя фарцовщика ще не наклало на її душу свій брудний відбиток. 
  Тіна
Невже ця юнка – її донька? А, можливо, це – і моя донька? Від такого припущення в мене перехоплює подих і я повільно опускаюся на стілець.
Я завжди мріяв про міцну сім’ю із, щонайменше, трьома діточками. Але трапилося так, що із першою дружиною дітей у нас не було, а вдруге я так і не оженився.
  Bilich
І всі думки мимоволі пролетіли повз мої очі... І я вже біг на місце останньої зустрічі з юним дивом. Її там вже не було... Але не можна дозволяти собі зупинятися, я повинен знайти її. Я біг туди, куди мені вказувало серце, час від часу запитував про неї у перехожих, здається вже нічого не могло мене зупинити. Ось вона... стоїть на зупинці, і мені потрібно лише простягнути до неї руку, але раптом я завмер. Думки змінювали одна одну так, що я навіть не встигав вловити хоч якусь з них. Здається неначе час зупинився. І я розумію: або зараз, або ніколи...   Diana


Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх