27 ЧЕРВНЯ 2017

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Караташ Володимир Михайлович

Караташ Володимир Михайлович

Караташ Володимир Михайлович народився 2 березня 1926 року в селі Розділ Голованівського району Кіровоградської області в звичайній селянській родині.

17-річним юнаком став членом ОУН. Був стрільцем у сотні "Сталевого", що діяла в місцевостях Гайсин, Умань, Теплик, Гайворон, Ульянівка, Голованівськ. За активну участь у боротьбі за волю України був засуджений німцями до розстрілу. Батько Караташ Михайло розстріляний гестапівцями у Голованівську, на польському цвинтарі. Йому був 41 рік. Володимир врятувався і залишився живим. Та згодом був заарештований контррозвідкою «СМЕРШ» і заочно засуджений ОСО до 8 років позбавлення волі. Йому було 24 роки.

11 місяців перебував в Горьківській тюрмі № 1. А в 1949-му його перевели в табір суворого режиму для політв'язнів до Воркути. Працював на шахті № 7. В 1951 році в концтаборі «Речлаг» після важкого і довгого слідства був засуджений військовим трибуналом Біломорського військового округу до розстрілу за «організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів», яка готувала повстання в таборі. Закованого перевезли до Вологди, де провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Зранку до вечора, щоб розум не схибився, ходив по камері і пошепки декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, займався фізичними вправами.

Після смерті Сталіна влада замінила розстріл 25 роками тюрми і концтаборів. Був етапований з Вологди до Казахстану в табір суворого режиму «Степлаг» селища Кенгір. Там в травні-червні 1954 року брав активну участь у Кенгірському повстанні.

З-під варти звільнений 26.04.1956, реабілітований 20.09.1989 Кіровоградською облпрокуратурою.

1958 року В. Караташ поступив до Одеського державного університету, на факультет іноземної мови. В 1963-му з дипломом учителя англійської мови приїхав у рідний Голованівський район. Біля 25 років працював учителем у Побузькому. Навчав дітей англійської мови. Разом з дружиною Ганною Лук’янівною (дівоче прізвище Людкевич) також політв’язнем (познайомилися в радянських таборах) виростили двоє дітей – сина і дочку. Нині на пенсії. Письменник, автор трьох книг-споминів.

В 1960 роках в Америці вийшла книга “В концтаборах СРСР”. На сторінці 340 книги є запис про те, що в 1952 році на шахті № 7 у Воркуті було викрито групу, яка підготувала біля 500 саморобних гранат великої розривної сили. Керівником тієї групи був українець з Одещини Караташ. Це про нашого земляка, відважного вояка ОУН-УПА Володимира Караташа, двічі засудженого до смертної кари за організацію і участь в концтабірних антирадянських повстаннях.

В. Караташ – член Кіровоградської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих.  Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня у 2007 році.

Лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка 2008 року за книгу споминів «На барикадах Кенгіра», у номінації «Літературознавство та публіцистика».


Твори:

Караташ В. Коли розкуркулений батько втікав з тюрми додому, це було свято: Мої мама і тато/ В. Караташ // Кіровоградська правда. -2008. -11 листопада. - С. 6
  Караташ В. На барикадах Кенгіра. – Тернопіль : «СорокА», 2008. – 299 с.

Публікації про життя і творчість:

Україна.Президент (2005-;  В.Ющенко). Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня Незалежності України: Указ Президента від 20 серпня 2007 року № 715/2007 // Урядовий кур‘єр. -2007. -31 серпня. - С. 10-14; Офіційний вісник Президента України. -2007. -№ 24. - С. 21-59
Висунуто претендентів на здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. -2008. -20 листопада. - С. 2
Відзначено державними нагородами  // Народне слово. -2007. -28 серпня. - С. 1
Додалося до гурту маланюківців // Кіровоградська правда. -2009. -6 лютого. - С. 1
Лісниченко Ю. "Степові орли" високого літературного лету/ Ю. Лісниченко // Вечірня газета. -2009. -13 лютого. – С. 1
Макей Л. Премія Євгена Маланюка - достойним!/ Л. Макей // Народне слово. -2009. -5 лютого. - С. 1, 2
Мельник П. Серед лауреатів літературної премії - колишній політв‘язень: У Кіровограді вручено літературну премію імені Євгена Маланюка за 2008 рік/ П. Мельник // Голос України. -2009. -5 березня. - С. 6

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх