24 ЧЕРВНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Кондратенко-Процун Валентина Фоківна

Кондратенко-Процун Валентина Фоківна

Валентина Фоківна Кондратенко-Процун народилася 29 вересня 1948 р. в селі Диминому Маловисківського району Кіровоградської області. Дворічною дитиною втратила матір, стала за доньку в родині Задвірних. Закінчила Маловисківську середню школу № 3, філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна. Довгий час жила і працювала вчителем-філологом в Світловодському районі. Нині живе і працює в селі Олексіївці Добровеличківського району.

Друкувалась в обласній та республіканській пресі. Поетеса, лауреат пісенних бардівських фестивалів «Пісні з КГЗКОРу», «Долинський листопад», керівник фольклорного гурту «Дивоцвіт» села Олексіївки Добровеличківського району. Разом із композиторами Кіровоградщини написала чимало пісень; сама є виконавцем власних та народних пісень. Її захоплення: поезія, проза, пісня, режисура свят, ландшафтний дизайн, вишивання.

Валентина Фоківна – автор поетичних збірок: «Цвіте мій терновий, запізнілий», «Золотої осені коралі», «Райські яблука у пелені», «Між радістю і плачем», «Доля на осінньому балу», «Любов – криниця» та інші.

Валентина Фоківна – член Кіровоградського обласного об'єднання «Степ», член Конгресу літераторів України. Лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка у номінації «Поезія» (у тому числі драматичні твори і переклади)» за твір «Жнива Магдалини» (2016).


Твори:

Кондратенко В. Восени цвісти не просто : Поезії / В. Кондратенко // Кіровоградська правда. ? 2003. ? 4 листопада. ? С. 3 : портр.

Кондратенко В. Між радістю й плачем : Поезії / В. Кондратенко. ? Кіровоград : Полімед-Сервіс, 2000. ? 44 с.

Кондратенко В. Цвіте запізнілий мій, терновий : Збірка поезій / В. Ф. Кондратенко; Вступне слово Т. Журби. ? Кіровоград : Степ, 1996. ? 53 с. : портр.

Кондратенко-Процун В. Жнива Магдалини : вибрана лірика / В. Ф. Кондратенко-Процун; ред. О. Косенко. ? Кіровоград : Степ, 2015. ? 98 с.

Кондратенко-Процун В. Золотої осені коралі : лірика, проза, публіцистика / В. Ф. Кондратенко-Процун. ? Кіровоград : КОД, 2008. ? 99 с.

Кондратенко-Процун В. Із книги «Жнива Магдалини» : вірші / В. Кондратенко-Процун // Народне слово. ? 2015. ? 24 грудня. ? С. 10.

Кондратенко-Процун В. Нате й мій глек на капусту, щоб і я була Химка : іронія, гумор / В. Ф. Кондратенко-Процун. ? Кіровоград : Поліграф-Сервіс, 2015. ? 80 с.

Кондратенко-Процун В. Райські яблука у пелені : поезії / В. Ф. Кондратенко-Процун; редактор і упорядник В. Погрібний. ? Кіровоград : Степ, 2011. ? 86 с.

Публікації про життя і творчість:

Визначено кандидатури номінантів, яких допущено до конкурсу на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка // Народне слово. – 2015. – 26 листопада. ? С. 13.

Її творча енергія // Народне слово. – 2013. – 10 жовтня. – С. 10.

Кондратенко В. Півники : Моїм матерям Вірі Кодацькій та Раїсі Задвірній / В. Кондратенко // Кіровоградська правда. ? 2008. ? 15 липня. ? С. 6.

Корінь А. «Горніться душею до українського виру» / А. Корінь // Кіровоградська правда. ? 2013. ? 22 січня. ? С. 5.

Корінь А. «З гніву квітка щастя не зросте» / А. Корінь // Кіровоградська правда. ? 2012. ? 21 лютого. ? С. 7 : фото.

Лісова Л. А квиточка у юність немає / Лісова Л. // Кіровоградська правда. 2012. ? 17 липня. ? С. 7.

Любарський Р. Щаслива сімка / Р. Любарський // Народне слово. ? 2012. ? 7 червня. ? С. 10 : фото.

Названо претендентів на здобуття обласних премій // Народне слово. ? 2012. ? 8 листопада. ? С. 6.

Осінній бал поезії та пісні // Народне слово. ? 2003. ? 30 вересня. ? С. 3: портр.

Погрібний В. Вічний ? тільки вогонь : автограф / В. Погрібний // Народне слово. ? 2015. ? 24 грудня. ? С. 10.

Семенович А. Нагородили лауреатів літературної премії / Андрій Семенович // Народне слово. – 2017. – 9 лютого. – С. 16 : фото.

Слово лауреатів обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка // Народне слово ? 2017. ? 16 лютого ? С. 8.

Стежина. Літературний часопис : Випуск 166-й / В. Погрібний // Кіровоградська правда. ? 2010. ? 20 липня. ? С. 7.

Тільнова І. Творча зустріч з мандруючими поетесами : Для культури глибинки немає / І. Тільнова // Кіровоградська правда. ? 2010. ? 6 серпня. ? С. 12.

Шпирко О. Не відбирайте в мене пісню / О. Шпирко // Народне слово. ? 2016. ? 14 січня. ? С. 7: фото.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх