21 СІЧНЯ 2018

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Бондар Василь Васильович

Бондар Василь Васильович народився 15 січня 1954 року у селі Теліжинцях Тетіївського району на Київщині в селянській сім’ї.
Після закінчення десятирічки служив на балтійському флоті, навчався у Київському державному університеті на факультеті журналістики.
Період студентських років став і початком систематичної праці над словом.
Після закінчення навчання в університеті поїхав за призначеням у Кіровоград, де спочатку вісім років працював у редакціях Кіровоградських газет: „Молодий комунар”, „Вечірня газета”, Бюро пропаганди Спілки письменників, Центрально-Українському видавництві. Нині — голова кіровоградської обласної організації Національної Спілки Письменників України з 1995 року. Член творчих спілок: журналістської і письменницької.
Перші твори (вірші) опублікував школярем у 1970 році ("Ленінські заповіти", м. Тетіїв). Оповідання друкував у часописах "Україна", "Дніпро", "Вітчизна", "Авжеж", "Кур'єр Кривбасу", "Вежа", "Літературна Україна", "Степ" та інших. Ряд творів вийшли друком у гуртових збірниках "Вітрила-83", "Оповідання-86", "Свята вода", "Десять українських прозаїків. Десять українських поетів". У грудневому номері „Дніпра” за 1990 р. було вміщено оповідання В. Бондаря „Шутка” із коротким переднім словом М. І. Кравчука. Перша книга прози "Одвідини" побачила світ 1994 року у Кіровоградському видавництві "Степ", засвідчивши неабиякий хист автора як оповідача-дослідника.
Василь Бондар — упорядник меморіальних книг: „Голоси із 33-го” (1993 р.), „Час чорного ворона”(1997 р.), „Ми, переможені Чорнобилем”(1996 р.), „Сповідь з-за грат”(1997 р.), "OST - тавро неволі" (2000 р.).
Лауреат обласної краєзнавчої премії ім.В. Ястребова за 1997 р., премії ім. Євгена Маланюка за книгу прози „Смарагдові китиці у воді” (2002 р.) та лауреат премії ім. Дмитра Нитченка (2006 р.), редактор літературного часопису «Вежа».
В. Бондар — активний громадський діяч, є членом Кіровоградської обласної редколегії „Реабілітовані історією”. Він докладає багато зусиль для заповнення „білих плям” нашої історії — і як журналіст, і як дослідник.



Публікації про життя і творчість Бондаря В.В.


Твори Бондаря В.В.

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх