26 КВІТНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Порох Т. Іще раз про кохання… //Alma mater: газета Кіровоградського медичного коледжу. – 2014. – березень. – С.4


Іще раз про кохання…

Любов - це радість, любов - це сон.
Любов - це казка для тих, хто закоханий

Здається, що на світі не існує людини, якій би була байдужою тема кохання. Може, це і є те найблагородніше почуття, яке робить людину людиною. Це велике почуття робить нас добрими і лагідними, чуйними і чистими. Читаєш книгу, дивишся фільм - скрізь кохання. Здається, що саме воно є рушієм життя, бо всі безумства і всі благородні пориви звершуються людиною в пориві кохання. Кожен митець намагається увічнити своє кохання. І, мабуть, це правильно. Бо без кохання людство перетворилося б на купку бездушних і слабких істот.

Нещодавно, 14 лютого, ми зустрічали свято всіх закоханих у світі - День святого Валентина. В цей день обличчя наших друзів прикрашали романтичні посмішки, а всі оточуючі люди були привітними і доброзичливими один до одного. Напередодні Дня св. Валентина ми відвідали захід, приурочений цьому гарному святу, в бібліотеці для юнацтва ім. О. Бойченка. Нас вразила привітність і гостинність працівників закладу, їхнє уважне ставлення. Для нас провели дуже цікавий, веселий вечір, на якому ми дізнались про звичаї святкувати день всіх закоханих у різних країнах світу. Нам, наприклад, повідали, що символом цього свята є папуги-нерозлучники і що в Англії існує звичай зізнаватись в коханні своїм домашнім тваринкам, а в мусульманських країнах в цей день навіть не дозволяється продавати троянди та сувеніри у формі сердець. Також для нас організували веселі конкурси, вікторини та розваги. А наступного дня до нас завітали працівники з бібліотеки, які провели цікавий майстер-клас по виготовленню власноруч «валентинок». Ми дуже вдячні бібліотекарям за приділену увагу і час, який ми провели із захопленням.

Отже, дуже хочеться, щоб завжди, а не лише один раз на рік всі поважали і любили один одного, були уважними до своїх близьких й привітними з оточуючими. Тож давайте ставитись до людей так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас.

Тетяна ПОРОХ, студентка гр. 128с.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх