18 ЛИПНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Требунських І. Крок від прірви // Народне слово. – 2014. – 3 липня . – С. 7


Крок від прірви

Кількість випадків дитячого суїциду в Кіровоградській області порівняно з минулорічними показниками збільшилася майже вдвічі. Найстрашніше в цьому реченні — словосполучення «дитячий суїцид». І справді, підлітковий вік психологи називають складним та небезпечним, підліток потребує особливої уваги з боку батьків, друзів та педагогів. А що ж може штовхати десятирічну дитину на зведення рахунків з власним життям? Причинами такого страшного вчинку може бути відчуття самотності, надмірна вимогливість з боку батьків та вчителів, соціальна дезадаптація, неприйняття дитини однолітками, домашнє насильство. Іноді діти таким вчинком хочуть звернути на себе увагу, покарати батьків чи близьких, використовують це як останній аргумент у непорозуміннях. Та не усвідомлюють при цьому невблаганність смерті, не осмислюють її як безповоротний кінець життя. За даними В003, самогубство входить до трійки причин смертності серед населення віком від 15 до 44 років.

Тема суїциду серед дітей та підлітків особливо гостра, і обов'язок кожного з нас — вміти допомогти ближньому у складній ситуації, не бути байдужими. Саме з метою запобігання випадків самогубства серед підростаючого покоління 24 червня в обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. Бойченка відбувся круглий стіл «Цінності життя». Директор обласного центру соціально-психологічної допомоги Наталя Вінницька розповіла про можливості отримати допомогу будь-кому в їхньому центрі анонімно та абсолютно безкоштовно. Спеціалісти надають тут психологічні, соціально-побутові, соціально-медичні, юридичні, інформаційні послуги та допомогу у працевлаштуванні тим, хто потрапив у складну життєву ситуацію. Для кожного робітника центру головним завданням є допомогти людині повернутися до нормального життя, перебороти негаразди, знайти правильне вирішення проблеми у сім'ї чи особистому житті. Людина будь-якого віку та рівня життя може звернутися до центру, де отримає допомогу, яку потребує: чи то консультацію психолога, чи талони на безкоштовне харчування, одяг чи навіть цілодобовий стаціонар до 90 діб. Також робітники центру допомагають поновити документи, знайти роботу, повірити в себе, налагодити стосунки з близькими. Та найголовніше — вас зустрінуть небайдужі люди, які розуміють, що будь-яка проблема заслуговує на увагу. Залежно від складності, від внутрішнього потенціалу людини для її подолання спеціалісти центру складають програму допомоги та надають підтримку для її виконання. Лише за перше півріччя року в центрі отримали допомогу 184 людини. Тож, якщо вважаєте, що потрапили у скрутну ситуацію, з якої не бачите виходу, ви можете звернутися до обласного центру соціально-психологічної допомоги у будь-який час доби. На жаль, багато людей не знають про його існування.

Гострою проблемою для дітей та підлітків є непорозуміння з батьками. Адже проблеми підростаючого покоління дорослими сприймаються як легковажні та несерйозні. Та головне не сама проблема, а ставлення до неї, готовність її вирішити. Важливо дати кожному підліткові основну пораду: ніколи не ставте перед собою мету як остаточний пункт вашого життя. Не вигадуйте собі проблем («Я маю скласти всі екзамени, в іншому випадку не зможу вступити до інституту та буду нікому непотрібна/непотрібен»), акцентуйте увагу на можливостях («Якщо я не складу іспити, то це означає, що я складу їх наступного року і вступлю до інституту, але на рік пізніше»). Адже діти та підлітки впадають у відчай, коли не бачать перед собою перспектив, коли, на їхню думку, не виправдали довіри батьків, стали посміховиськом в очах ровесників. У таких випадках вони можуть дійти хибного висновку, що саме їхня невдача зробить батьків більш нещасними, аніж смерть дитини. Або вважати, що осуд однокласників — вирок на все життя. То краще хай після смерті всі зрозуміють, який я гарний...

Владислав Зубченко, викладач факультету педагогіки та психології КДПУ ім. В. Винниченка, акцентував увагу на тому, що батьківська любов, підтримка, довіра та повага допомагають людині стати повноцінним членом суспільства. Тим паче, як наголосив викладач, у зв'язку з сучасною ситуацією в Україні зростає внутрішня психологічна напруга населення. І якщо дорослі навіть стримують напругу, то вона доволі тонко відчувається молодшим поколінням і це переноситься ними значно важче. Тому слід бути чесними між собою, адже кожен з нас боїться. Та якщо цей страх загнати в найпотаємніший куточок душі, то рано чи пізно він почне роз'їдати зсередини. Тож не соромтеся спілкуватись, говорити про страхи, адже коли проблема озвучена, вона вже не здається такою складною та безвихідною.

Важливим для кожного з нас є спілкування. Існує міф, що відкрите обговорення проблеми самогубства призводить до появи суїцидальних ідей у молоді, це може підштовхнути до вкорочення собі віку. Та це зовсім не так. Кращим способом профілактики суїциду є просвітні програми для молоді та батьків. Рішення піти з життя самостійно не приходить просто так. Існують суїцидальні ознаки, за котрими ви можете виявити, що комусь з вашого оточення потрібна підтримка та допомога. Так, до них належать погрози («Поплачете, коли мене не стане!», «Я не хочу бути більше проблемою для інших», «Мені немає що робити у цьому житті» тощо) або ж спроби попрощатися з близькими, роздавання улюблених речей без видимої причини. Різноманітні кризові обставини на роботі чи в особистому житті також підштовхують людину до безнадії та останнього, найстрашнішого, кроку. Будь-який раптовий особистісний конфлікт, депресія, постійна тривога чи смуток є основними показниками можливості суїциду. Діти та підлітки в такому випадку втрачають апетит, скаржаться на постійну втому та порушення сну, ізолюються від друзів і рідних, у них відсутні плани на майбутнє. Не слід забувати про зловживання алкоголем та наркотиками — це також ознаки загрози самогубства. Найважливіше, що ви можете дати людині, яка страждає від самозасудження, відчуває непотрібність, — це турбота і підтримка, а не читання моралей чи засудження ідеї самознищення. Не пропонуйте невиправданої чи банальної розради, не намагайтеся довести, що проблеми, які турбують людину, — маячня і з ними легко впоратися. Треба змінити саме ставлення людини до життя, переконати, що без неї цей світ багато втратить.

У випадку, коли самі відчуваєте внутрішню напругу або не розумієте, що вас може затримати на цьому світі, ви можете також звернутися до віри. Архімандрит Іоасаф насельник Київського Троїцького Іонинського монастиря, спілкувався з кіровоградською молоддю у режимі онлайн під час круглого столу. Він відомий як в Україні, так і за її межами за енергійну роботу з молоддю, є членом редколегії популярного православного журналу для молоді «Отрок.иа». Так, архімандрит Іоасаф зауважив, що, коли людина опиняється в безвихідному становищі, дуже важливо для неї переосмислити своє життя та своє місце у Всесвіті. І в цьому може допомогти віра в Бога. На запитання, чому православною церквою самогубство вважається гріхом, архімандрит відповів так: «Господь допомагає нам у всіх ситуаціях, якими б складними вони не здавалися. Та коли ви закриваєтеся від нього, нехтуючи безцінним даром — своїм життям, то він допомогти вже не може, адже ви самі відмовляєтеся від допомоги». Також архімандрит Іоасаф розповів, що, коли людина у відчаї не знаходить кращого рішення, аніж вкоротити собі віку, то вона назавжди залишиться у цьому відчаї, відмахнувшись від можливостей. Адже, можливо, вже наступного дня все може налагодитися і вирішитися само собою. Або ж людина переборе життєві обставини і вийде переможцем у цій боротьбі — то це буде ще один привід собою пишатися. Кожний день, прожитий нами, — це маленький, але неоціненний крок від прірви відчаю та небуття.

Священик Андрій Бобрик, який є головою соціального відділу Кіровоградської єпархії Української православної церкви, звернув увагу на проблеми людей з обмеженими можливостями, яким доводиться боротися за повноцінне життя в суспільстві. Також він розповів цікаву історію життя незвичайної людини — Ніка Вуйчича. Нік народився без кінцівок, що шокувало його батьків. Він ріс і відчував себе тягарем, тож не дивно, що намагався покінчити з життям в юному віці. Та в останню хвилину передумав — адже таким чином він звалить на плечі батьків не підйомний тягар втрати та вини за незбережене життя своєї дитини. Хлопець, який не має ні рук, ні ніг, а лише частину однієї стопи з двома пальцями, вирішив почати жити повним життям. З часом він навчився ходити, писати, грати на комп'ютері, плавати, кататися на скейті, займатися серфінгом тощо. Наразі цей вольовий чоловік об'їздив уже 45 країн (серед яких і Україна), де у своїх виступах закликає людей цінувати те, що вони мають, та дозволяти собі жити повноцінним життям. Нині він проживає в Каліфорнії разом зі своєю дружиною Канае Міхаярі та сином Джеймсом.

Та жагою до життя можуть похвалитися і наші земляки-українці. Минулого року національну премію «Гордість країни» в номінації «Сила духу» виграла Дар'я Безкоста, сімнадцятирічна дівчина з міста Суми. Її картини технічно довершені, наповнені теплом і світлом. Та особливість цієї дівчини в тому, що їй не те що пензля тримати, а навіть розмовляти дуже важко. З народження Дар'я страждає на тяжку форму ДЦП, але вже з 5-річного віку відчула потяг до мистецтва. Оскільки руки дівчини не працюють зовсім, вона спробувала малювати ногами. Спочатку гуашшю, а нині призвичаюється до олійних фарб. Наразі ж Дар'я має п'ять персональних виставок у рідному місті, а також виїзні виставки в Києві. Вона брала участь та перемагала у багатьох творчих фестивалях. Та найголовнішим своїм досягненням вважає врятоване життя. Випадково дізнавшись про дворічного Дениса Савенка, чиє життя тоді залежало від дороговартісної операції, дівчина не вагаючись виставила свої картини на продаж, а всі кошти переказала родині Савенків. Життя хлопчика було врятовано, і тепер Дар'я та Денис стали найкращими друзями. Тож яким би безглуздим вам не здавалося іноді своє життя, задумайтесь: можливо, саме ви зможете в майбутньому врятувати людину, подарувати комусь щастя та надію.

Також учасниками круглого столу «Цінності життя» в онлайн-режимі були зірки української естради. Автор пісень, продюсер та співак Влад Дарвін розповів про своє бачення людського щастя. Він зазначив, що багатьом з нас уявлення про те, як все повинно бути, заважає насолоджуватись тим, що вже є. Адже життя в нас одне, і ми маємо прожити його з насолодою. Влад побажав кіровоградській молоді оптимізму та в жодному разі не здаватися, бо кожен з нас потрібен цьому Всесвіту.

Кіровоградські учні, студенти, які були присутні на круглому столі, поспілкувалися також з лідером гурту «С.К.А.Й.» Олегом Собчуком. Співак порадив тим молодим людям, які зіштовхнулися з проблемами, не втрачати надію за будь-яких обставин. Адже доля людини з самого початку і до кінця спрямована на боротьбу. І якщо вам здається, що ніхто не в змозі вам допомогти — простягніть руку допомоги самі, і ви зрозумієте, що насправді від вас залежить набагато більше, ніж думаєте.

Співачки дуету «Анна-Марія» сестри-близнючки Анна та Марія Опанасюки розповіли про свої погляди на щастя. Вони закликали молодь нашої області та всієї України вчитися звертати увагу на повсякденні дрібнички, які можуть зробити нас щасливішими: чудову пісню, запах свіжоскошеної трави, літній дощ, чашку смачної кави чи посмішку незнайомої дитини на вулиці. Також співачки відкрили секрет свого позитивного настрою: навіть труднощі, які спіткають нас у житті, слід вирішувати — це випробування дає шанс проявити себе, довести всім, на що ви здатні. Адже життя — це велика пригода, зважтесь на неї!

Кіровоградський обласний центр соціально-психологічної допомоги: м. Кіровоград, вул. Короленка, 50. Тел. (0522) 27-42-36.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх