18 ЛИПНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Гуцалюк М. «Мамо, за нашу свободу!» / // Наше місто. – 2014. – 11 грудня. – С. 2


«Мамо, за нашу свободу!»

Все ж таки варто інколи просто пройтися вулицями рідного міста. Ось так одного вечора мандрував після роботи спальним мікрорайоном. Раптом чую - дитина співає гімн України. Хай не зовсім по нотах, але співає! Роздивився в напівтемряві молоду жінку і хлопчика років шести-семи.

- Мамо, ну мамо, ти послухай: «Душу й тіло МИ положим за НАШУ свободу, і покажем, що МИ, браття, КОЗАЦЬКОГО роду! Розумієш, мамо: КОЗАЦЬКОГО роду!

Хвиля гордості огорнула серце. Ні, нашу країну не здолати. Це ж ось заради таких маленьких патріотів воює фронт і працює тил.

Напередодні Дня Збройних сил України в багатьох місцях проводилися «уроки мужності». На жаль, слухачі при спілкуванні з живими свідками та учасниками східних подій не завжди розуміють, що пережили ці хлопці (а інколи й дівчата) там, у пеклі.

Микола Поровський - людина-легенда. Народний депутат першого-четвертого скликань, письменник, один із засновників Народного Руху України, учасник ухвалення Декларації про державний суверенітет України 1990 року та Акту проголошення незалежності України 1991 року. У свої 58 років пішов служити до кіровоградських «кіборгів».

- Справжня війна почалася з Майдану, - говорив на зустрічі з учнями і студентами в бібліотеці ім. О. Бойченка «замполіт» 3-го окремого полку спецпризначення підполковник Микола Поровський. Першими кривавими жертвами україно-російської війни стала Небесна сотня. Але насправді ми платимо за те, що відбувалося з армією всі 23 роки. З майже 800-тисячного угруповання залишилось ледве 160 тисяч. Було скасовано військовий призов. Техніка замість тривалого зберігання гнила під відкритим небом, розпродувалась, знищувалась.

На жаль, свідомий патріотизм до багатьох приходить занадто пізно. Після руйнування їхніх будинків, вулиць, селищ, міст. Від бійців доводилося чути, що навіть після звільнення населених пунктів українськими військами декотрі місцеві все одно залишаються зомбованими російською пропагандою «сепаратішками»: «Нас убивають, нас не чують, нам усі винні....» Скільки має ще загинути людей?

- Наразі майже 90 відсотків населення на сході - за Україну, - намагається спростувати це твердження волонтер Павло Кучеренко. - Місцеві допомагають, хто чим може - продуктами, водою, інформацією про бойовиків та окупантів. Дехто щодня молиться за наших хлопців та зі сльозами благає: тільки не відступіть.

Уродженець Гайворона Павло майже двадцять років прожив у Щасті на Луганщині. Кожний його волонтерський рейс на другу батьківщину - і біль, і радість. Біль від того, що місто руйнується від обстрілів окупантів. А радість - що вдається реально допомоги бійцям на передовій та землякам, які залишились у зоні бойових дій.

Найбільш боєздатною частиною тероборони вважається 17-й батальйон з Кіровоградщини. Жодного загиблого з початку АТО. Командир підрозділу нещодавно нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Наразі підрозділ продовжує протистояти «кантемирівцям» на кордоні - майже за 800 метрів. А влітку саме ці хлопці фактично провели в останню путь ІЛ-76 із 40 десантниками дніпропетровської бригади. Згадуючи про це, вони не стримують сліз.

- З нами на війні навіть чотирилапі друзі - посміхаючись, розповідає головний старшина 17 БТрО Михайло. - Якось на розтяжці підірвався спанієль, який бігав околицями. Дивом залишився живим. Ми його врятували - зашили поранену лапу, підлікували. І тепер Джек нас попереджає про можливий обстріл. Людське вухо «Град» не чує, а Джеку це вдається. І він одразу ховається в найближче укриття. Це сигнал і для нас.

Кіборги кіровоградського полку спецпризначення давно стали легендою не лише у фронтовій зоні, а задовго до подій на сході. У минулому році команда частини на міжнародних змаганнях зайняла третє місце серед 120 команд-учасниць міжнародних змагань. А у внутрішніх армійських змаганнях стала кращою частиною року. За словами офіцерів частини, кадирівці нахваляються «вырэзать Кыровоград за трэтый полк». Тільки хто ж їх сюди пустить...

Секрет виняткового героїзму наших захисників не лише в їхній мужності.

В одному з попередніх номерів ми згадували кіровоградську ліцеїсту. Вона хотіла «хоча б» здати кров для бійців. Ця історія стала відома бійцям 17-го батальйону. Вони зібрали пару сотень гривень, загорнули в жовто-блакитну стрічку та разом з відеозверненням-подякою передали цій дівчині. Вона була вражена. Відійшовши від легкого шоку, юна патріотка в найближчій крамниці придбала чай, каву, цигарки. Принесла до волонтерського намету: «Це для хлопців із 17-го...»

З такою армією і таким тилом Україна переможе. Повага й шана захисникам! Це справжнє народження української армії. Справжнє народження нації.

Максим ГУЦАЛЮК

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх