21 КВІТНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Гуцалюк М. Казала Настя: все удасться! // Наше місто. – 2015. – 1 січня – С. 2


Навіть перший погляд на твори цієї дівчинки змушує завмерти і роздивлятися до кожної дрібнички. Але, коли поруч стоїть авторка - малесеньке тендітне дівчатко - хочеться стати на коліно й цілувати ці творчі рученята. Важко стримувати емоції від вражень про невеличку виставку Насті ІІІибашової зі Знам'янки у бібліотеці Бойченка.

- Настуню, з чого все почалося - і картини, і сувеніри?

- З картинами простіше - побачила в Інтернеті, вирішила намалювати таку ж. Матуся згодом почала ускладнювати завдання. Тому більшість показаних творів - власні копії відомих шедеврів. Сувеніри - суто моя ідея.

- З чого виробляються ці сувеніри, скільки часу йде на один виріб?

- Матеріал - полімерна глина. Замовляю через Інтернет, на один екземпляр може витрачатися кілька годин. Усе залежить від складності та температури обпалювання.

- Перші «інвестиції» зробила я, - долучається до розмови Настина матуся. - На першу партію матеріалу було витрачено близько 200 гривень. Тепер така ж сама кількість обходиться до тисячі. Перші покази творінь були в рідній Знам'янці, потім про нас написали у місцевій газеті. Якось вирішили спробувати продавати сувеніри - аби хоч витрати на глину відшкодувати. Потроху йде.

- Які творчі плани, задуми?

- Наразі підвищую майстерність у одного з місцевих майстрів- художників. Він зазвичай не показує незавершені свої картини. Але поступово я стала головним його критиком, а він моїм. Виправляємо помилки, обмінюємось ідеями.

Певну частину Настиних патріотичних сувенірів надіслано нашим бійцям на східний фронт. Багато друзів та однолітків також із задоволенням носять патріотичну символіку. Тож від щирого серця дякую Настуні Шибашовій та бажаю творчого натхнення й майстерності. А особлива подяка - за жовто-блакитний із тризубом значок, який хочеться носити не просто на грудях, а біля серця. ІЦасти тобі, маленька майстрине!

Максим ГУЦАЛЮК

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх