24 ЧЕРВНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Бібліотекар-парашутист Олександра Харченко: Те, що я відчула, коли стрибала вперше, – неможливо порівняти ні з чим //Нова газета. – 2016. – 14 липня. – С. 11


Бібліотекар-парашутист Олександра Харченко:
Те, що я відчула, коли стрибала вперше,
– неможливо порівняти ні з чим

З нагоди Дня парашутиста, який відзначають у липні, «Нова газета» поспілкувалася з Олександрою Харченко – бібліотекарем мистецького відділу Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва і за сумісництвом... парашутисткою Кіровоградського спортивного авіаційного клубу.

– Олександре, розкажіть, що стало поштовхом до занять саме парашутним спортом?
– Це була мрія дитинства, та й усього життя. Мені було 4 роки, коли я вперше побачила парашут і спортсменів, які займаються стрибками. Не було жодного поштовху чи якоїсь ситуації, яка б мене надихнула почати стрибати. Це просто мрія, до якої я йшла. Після першого стрибка я зрозуміла, що це моє і я хочу займатися парашутним спортом професійно.
– І як давно мрія стала реальністю?
– Близько п'яти років тому. Здається, мені
було тоді 27 років, вже не пам'ятаю (сміється). Я починала займатися у Кіровоградському авіаційному спортивному клубі. А потім два роки стрибала у Вінницькому спортивному клубі, тож вважаю своїми рідними два клуби – кіровоградький та вінницький. Зараз робота Кіровоградського авіаційного спортивного клубу відновилася.
– А як відбуваються проходять тренування, адже небо – це особливе місце...
– Взагалі в нас немає тренувань, ми просто стрибаємо. Але є інструктори, які індивідуально займаються з відвідувачами, та, в основному, це все справа практики.
– І як часто ви практикуєте цей екстрим?
– Зазвичай стрибки відбувалися щотижня – у суботу-неділю. А зараз через те, що до нас на аеродром прилітає літак з Одеси, то іноді тренування відбуваються не так регулярно, як раніше. Два попередніх роки взагалі не було стрибків з парашутом у Кіровоградському авіаційному клубі. Особисто в мене теж немає можливості займатися стрибками регулярно, адже їздити до Вінниці досить далеко, а у Кіровограді вони іноді не відбуваються через незалежні від нас причини.
– Скільки часу потрібно на тренування, щоб зробити перший стрибок?
– Цей процес відбувається досить швидко, тобто вранці ви приїжджаєте на аеродром, з вами проводять інструктаж (приблизно декілька годин) – і потім стрибаєте.
– Пам'ятаєте свої враження від першого стрибка?
– Те, що я відчула, коли стрибала вперше неможливо порівняти ні з чим, ні з другим, ні з третім, ні навіть з десятим стрибком. Це треба лише відчути на собі, тому що описати словами це неможливо. Звичайно, перед кожним стрибком, скільки б їх не було, є певне хвилювання, особливо, коли їдеш на новий аеродром чи, якщо була велика перерва між стрибками, як зараз, нажаль, у мене – лише декілька стрибків на рік. Та все ж таки я дуже рада, що наш кіровоградський клуб уже працює після двох років перерви, і ми знову можемо стрибати.
На перший погляд, парашутний спорт – суто чоловіче заняття. Серед відвідувачів клубу більше жінок чи чоловіків?
Чоловіків. Як правило, в спорті більше чоловіків. Та я б не сказала, що стрибки з парашутом – суто чоловіче заняття. Як на мене, усе залежить від людини. Комусь подобаються екстремальні види спорту, комусь – ні. Це суто індивідуальна позиція, не залежна від статі.
Ви займалися ще якимись екстремальними видами спорту, крім стрибків з парашутом?
– Саме якимось видом спорту – ні. Але я займалася джампінгом – стрибками з мосту – ще до того як почала стрибати з парашутом. Та це не спорт, швидше, розвага. Звичайно, якщо буде можливість, хотіла б зайнятися мотоспортом та парапланеризмом. Але все ж таки я знайшла ту справу, яка приносить мені задоволення, і хочу вдосконалюватися саме в цьому і досягати професіоналізму. Це і є головною моєю метою на сьогоднішній день. Ну а потім, досягнувши певного рівня особистого професіоналізму, можна думати й про те, щоб навчати інших.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх