22 ВЕРЕСНЯ 2017

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Трипільський Р Кожен герой має своє марево // Народне слово. – 2017. – 30 березня. – С.8


Кожен герой має своє марево

Руслан ТРИПІЛЬСЬКИЙ

Минулого тижня в обласній бібліотеці для юнацтва презентували роман кропивницького журналістського дуету Олега Бондаря та Світлани Томашевської.

СИДЯЧИ у центрі зали на фоні книжкової виставки містичних романів Ірен Роздобудько, Андрія Кокотюхи, Любко Дереша, Василя Шкляра, Дарії Корній та Сергія Лободи, наші автори «авантюрно-пригодницького трилера з елементами містики» відчували себе якось не зовсім затишно і впевнено. Світлана Томашевська говорила і відповідала на запитання так тихо і нерозбірливо, що її слова було ледь чутно у чималій аудиторії, яку заповнили студенти КДПУ ім. Винниченка та машинобудівного коледжу. Попри це деякі її месиджи все ж вдалося розпізнати.

Перші спроби пера Світлана здійснила ще у шкільні роки, тоді вона захоплювалася віршуванням. А вже після знайомства з Олегом Бондарем (під час роботи в «Народному слові») пристала на його пропозицію написати разом книжку, в якій поєдналися б містика і детектив.

Сам же Олег Бондар зазначив на презентації, що письменство для нього – це відпочинок для душі, або своєрідна мушля, куди він ховається від суворої дійсності. Щодо роману «Марево» сказав так: «Книга легка, розважальна, мозок може відпочивати».

Спільна творча праця двох кропивницьких журналістів тривала понад рік. У результаті маємо історію приватного детектива, який потрапив у справжнє «сімейне кубло», де родичі позаочі ненавидять один одного. Славкові ж доводиться не лише розплутувати їхні конфлікти, але й відбиватися від дуже пристрасного привида, затримувати злочинців, шукати зниклих безвісти людей і разом з усіма полювати за родинними реліквіями. За фабулою в певний момент герої, а кожен з них має своє марево, дізнаються, ким вони є насправді та які родинні зв’язки їх поєднують.

До речі, як зазначили автори, роман спочатку писався російською і планувався до видання в РФ. Однак з початком війни на сході вони розірвали угоду і переписали його українською. Нині співавтори не проти, аби «Марево» переклали будь-якою мовою, але не мовою агресора. Таким чином Світлана Томашевська та Олег Бондар позначили свою патріотичну позицію.

Отже, якщо вам подобаються пригоди, пов'язані з привидами-авантюристами, та нестерпна легкість буття вигаданих героїв, приєднуйтесь до загону шанувальників «Марева».

І ще: хотілося б також почути відгуки чи краще прочитати ґрунтовну рецензію на трилер від наших поважних літературознавців з університету ім. Винниченка.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх