21 СІЧНЯ 2018

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Дашко К. Війна за свідомість : відомий історик розвінчує російські міфи про Україну // Наше місто . – 2017. – 19 жовтня. – С. 2


ВІЙНА ЗА СВІДОМІСТЬ

ВІДОМИЙ історик розвінчує російські міфи про Україну

Міф є жанром, що містить велику (якщо не стовідсоткову) частку фантазії. Іноді міф є відгомоном давніх подій та стосунків. В інших випадках він конструюється штучно з метою видати його за правду та ошукати тих, хто в нього повірить.

Список російських міфів про Україну склав та об`єднав їх у свою чергову книгу «Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле» історик Віктор Брехуненко. Презентація цього видання відбулася у рідних краях автора (Віктор Анатолійович родом з Долинської) – у Кропивницькій обласній бібліотеці для юнацтва імені Євгена Маланюка.

На думку історика, з часу втрати Україною державності і до сьогодні російські ідеологи намагалися довести вторинність українських культури, мови, історичного спадку. І задля цієї мети перекручували реальні факти та доповнювали їх вигадками. Так з`явилися міфи про «споконвіку російський» Крим, про «зрадника Мазепу». Про те, що голод 1933 року був однаковим на території всього СРСР, а не цілеспрямовано ограновувався сталінським режимом в Україні.

Автор зібрав ці легенди не заради констатації факту. Його книга – це своєрідне керівництво до розвінчування нав`язаних нашій свідомості моделей. Кожен аргумент опонентів Віктор Брехуненко руйнує цитатами і архівними документами. Особливо йому подобається «мазати їхнім же салом по їхніх же губах». Тобто спростовувати позиції російських пропагандистів висновками російських же авторів. У кінці книги наведено обширний список джерел, які використані у цьому науково-популярному виданні.

Віктор Брехуненко наголосив, що у дискусіях з тими співвітчизниками, які досі не збагнули колонізаторської політики Росії щодо України, слід використовувати такі тези, на які співрозмовники не матимуть що відповісти. Наприклад, в Одесі професор запитав представників єврейської громади, як вони можуть шанувати російську імператрицю Катерину Другу, якщо це вона придумала смугу осілості для євреїв, коли їм дозволялося селитися не в кожному місті і не на кожній вулиці. Спантеличені одесити нічого на це не могли сказати. А представникам духовенства, котрі стверджують, що українська мова не канонічна і не придатна для богослужіння, науковець ставить запитання: «Це може точно знати лише Бог. Він вам про це сказав? Яким чином: по телефону чи особисто?» І знову співбесіднику залишається лише руками розвести.

Київський гість вважає Марка Кропивницького видатною постаттю в українській історії, постаттю, проти авторитету котрої практично нема чого заперечити.

У планах автора «Війни за свідомість» спільно з польськими істориками зібрати міфи поляків про Україну і міфи українців про Польщу. І розібратися з ними з допомогою історичних документів та висновків кваліфікованих фахівців у галузі історії й політології.

Автор книги роздав автографи та відповів на запитання присутніх. Зокрема, аудиторія хотіла знати його думку про те, навіщо Росії були потрібна анексія Криму та втручання у конфлікт на Донбасі. Адже це приносить Росії як державі колосальні моральні та матеріальні втрати.

— Окупація території інших країн та військове втручання у їхні справи для Росії справа закономірна. Росія – це імперія, а імперія існує лише тоді, коли загарбує чужі землі. Навіть тоді, коли є велетенські внутрішні проблеми, – зауважив професор. – Війна з Україною в тій чи іншій формі триватиме, допоки Росія не розвалиться. Це станеться неминуче, адже всі імперії рано чи пізно гинуть. І станеться це несподівано. Я думаю, що ми з вами будемо свідками цього. Україна переможе. І я хотів би, аби наша держава не тільки акумулювала в собі кращі світові досягнення, а й сама їх продукувала. Була країною інноваційною, робила ставку на власні ресурси за прикладом територіально невеликих, але технологічно й культурно високорозвинутих країн на зразок Південної Кореї чи Японії.

Катерина ДАШКО

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх