20 ЧЕРВНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Твердоступ Р. Дві різні епохи, але один світогляд і біль… Біль патріотів за Батьківщину : Леонід Куценко – дослідник творчості Євгена Маланюка // День. – 2018. – 19-20 січня. – С. 12


Дві різні епохи, але один світогляд і біль… Біль патріотів за Батьківщину

Леонід Куценко – дослідник творчості Євгена Маланюка

Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва рішенням сесії обласної ради присвоєно ім`я Євгена Маланюка. І, хоча фахівцями книгозбірні зроблено вже чимало для увічнення пам`яті видатного земляка, історіософа та культуролога, віднині ця постать і все, що пов`язане з нею, набуває особливого значення для закладу. Бібліотекарі вбачають своїм безпосереднім обов`язком збирати документи про Є. Маланюка у своїх фондах та популяризувати їх як у колі молоді – користувачів бібліотеки, так і серед широкого загалу.

Довгим був шлях повернення митця на Батьківщину. І відбулося це завдяки літературознавцю, нашому землякові Леоніду Куценку, якому в цьому році виповнилося б 65 років. Куценко спочатку відкрив поета для себе, а потім зрозумів, що повинен пройти його життєвими і творчими дорогами.

Євген Маланюк і Леонід Куценко. Дві неординарні постаті, дві яскраві особистості. Дві різні епохи, але одне бачення, один світогляд, і ще біль… Біль патріотів за Батьківщину.

Українська революція 1917-1923 років. Євген Маланюк – воїн Української Народної Республіки. Переломні 1980-1990 роки, державотворчий процес за національне відродження, повернення забутих і втрачених імен, зокрема літературних.

Леонідові Васильовичу хотілося зрозуміти, осмислити і донести до сучасників думки поета-вигнанця, його гнів, любов, відчай, одкровення. 1989 року ним була написана перша стаття, присвячена Є. Маланюкові, яка на роки визначила долю науковця, як він сам говорив «прислужитися дослідженню життя і творчості письменника».

Літературознавчі праці дослідника різних років знаходяться у фонді бібліотеки. Звернемося до монографії «Dominus Маланюк: тло і постать». Це дослідження витоків та еволюції творчої особистості письменника стало основою докторської дисертації Леоніда Васильовича. У вступі даного видання автор розповідає про свої напрацювання, а саме: «1990 року у Бресті віднайшлася племінниця поета Євгенія Маланюк, котра поділилася щедрими розповідями своєї матері про письменника. А згодом відгукнувся із Братислави Мікулаш Неврлі, який надав у моє розпорядження зібрані ним матеріали до життєпису митця. А ще він познайомив із поетовим сином Богданом Маланюком, із яким ми зустрілися 1995 року та здійснили спільну подорож слідами Є. Маланюка в Чехії. Незабутня мандрівка була багато в чому відкриттям поета не лише для мене, а для його сина. Дякую долі, що панові Богдану довелося з дружиною Євою та сином Гонзою побувати в Україні, потоптати ряст на Маланюковому обійсті побіля Синюхи, відкрити на честь 100-річчя від дня народження поета його погруддя на центральній площі Новоархангельська, меморіальну дошку на приміщенні колишнього Єлисаветградського реального училища».

Леонід Васильович Куценко крок за кроком пройшов шляхами емігранта Маланюка у Польщі, Чехії, Сполучених Штатах Америки. Особисте знайомство та листування з сином поета Богданом, наукова розвідка в архівах УВАН, де дослідник віднайшов недруковані твори Євгена Маланюка та його нотатки.

Як бачимо, наскільки творчими, напруженими були пошуки матеріалів, щоб осягнути «внутрішню сутність і закономірність таланту й особистості митця».

Результатом такого вивчення стали видання, які показують, розкривають окремі чи то періоди, чи епізоди життя Є. Маланюка: ««Ні, вже ніколи не покаюся…» Євген Маланюк: історія ісходу» (1997); « Так розчахнулось дерево родини…» (1999); ««Як перший пелюсток весни…» інтимна лірика Є. Маланюка. Три обраниці поетової музи» (2000); «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань» (2002); «Князь духу» (2003); ««І спомину непроминуча кара…» Євген Маланюк: подорож Україною 1926-1943» (2006).

Л. Куценко став упорядником книжок «Євген Маланюк. Невичерпальність» (1997) та «Євген Маланюк. Поезії з нотатників» (2003). До речі, «Невичерпальність» має автограф літературознавця. Твори Маланюка та творчі доробки Куценка займають особливе місце у фонді бібліотеки.

2008 року вийшло видання «Євген Маланюк. Нотатники (1936-1968)», але, на жаль, Леонідові Васильовичу не довелося побачити щоденникові записи Маланюка у вигляді книжки. Хоча саме він перебрав записники та робочі зошити поета, розшифрував багато його думок. Дослідник-пошуковець загинув 22 грудня 2006 року.

Шаною літературознавцю є книжка «Я обрав свій шлях…»: Леонід Куценко в спогадах, листах, пам`яті», в якій творча особистість дослідника розкривається крізь призму поглядів письменників, літературознавців, хороших знайомих, думка яких для науковця була важливою.

Насамкінець хочеться звернути увагу на слова літературного критика Т. Салиги, висловлені у квітні 2011 року в листі до літературознавця І. Задої: «Представляти нам світлого і великого, але понівеченого і сплюндрованого радянським режимом Є. Маланюка міг тільки одержимий духом української героїчної історії Льоня Куценко. Ми багато що починали робити з ним «першими». Та стільки, як зробив він у відродженні маланюкознавства, не зумів ніхто інший. Це ми мусимо знати і маємо берегти. Я завжди стоятиму у поклоні перед Леонідовою пам`яттю».

На Батьківщину повернулося поетичне слово Маланюка, і в цьому, безсумнівно, є заслуга його дослідника Л. Куценка. Читачам залишається лише долучитися до творчої спадщини українського митця минулого століття, збагнути велич постаті поета-емігранта. Він був переконаний, що запорукою відродження України є активність, воля й наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу.

Нині маємо увічнення постаті поета, історіософа та культуролога в меморіальній дошці, пам`ятнику (погруддя) й назві вулиці м. Кропивницького.

Вшановуючи пам`ять видатного земляка, обласна рада 2002 року заснувала обласну літературну премію імені Євгена Маланюка. Щорічно, другого лютого, в день народження поета, за результатами літературного конкурсу авторові твору-переможця присвоюється звання лауреата. Познайомитися з повними текстами книжок – лауреатів премії, біографіями авторів можна на сайті Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є. Маланюка.

До 120-річчя поета бібліотека ініціювала обласний Тиждень поетичного читання «Мандри в пошуках України». Маланюкове слово звучало в кожній бібліотеці, а головне, що звучало воно з вуст молоді.

Раїса Твердоступ,

завідувач відділу Кіровоградської

обласної бібліотеки для юнацтва

ім. Є. Маланюка

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх