20 ЧЕРВНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Учасника Кенгірського повстання, в`язня ГУЛАГу Володимира Караташа посмертно прийняли до лав Національної спілки журналістів // Нова газета. – 2018. – 1 березня. – С. 10


Учасника Кенгірського повстання, в`язня ГУЛАГу Володимира Караташа посмертно прийняли до лав Національної спілки журналістів

Квиток про його членство у спілці передав редактору «Нової газети» Інні Тільновій голова обласної організації Спілки Петро Мельник 27 лютого.

Володимир Караташ відійшов у вічність у листопаді 2017-го року, до останнього при світлому розумі і ясній пам`яті 92-річний Володимир Михайлович брав участь у різних заходах, виступав на телебаченні. На День Незалежності за сприяння «НГ» він разом із онуком відвідав Кропивницький і переглянув фільм «Червоний», присвячений повстанню в`язнів ГУЛАГу.

Володимир Караташ був автором численних публіцистичних праць, написав кілька книг, одна з яких «На барикадах Кенгіру» витримала кілька перевидань, був лауреатом багатьох літературних премій, проте його мрією було отримати диплом журналіста і стати членом Національної спілки журналістів. Останніми роками він активно дописував до «Нової газети», (виступав за присвоєння тодішньому Кіровограду назви Богун), тому ініціатива прийняти Караташа до лав Спілки журналістів отримала підтримку від обласної Спілки.

На заході, який організувала обласна бібліотека для юнацтва у пам`ять про Володимира Караташа, ділилися спогадами про цю легендарну особистість професор Григорій Клочек, викладачі Світлана Ковтюх та Олександр Ратушняк, краєзнавець Федір Шепель, журналісти Світлана Орел, Світлана Томашевська. Усі сходилися на тому, що життя Караташа варте екранізації, а землякам варто вже зараз починати роботу над збереженням документів і речей, які належали Володимиру Караташеві.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх