20 КВІТНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Гурба Л. Вона увічнює красу, яка щезає // Вечірня газета.-2009.-30 жовтня


В обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. М. Бойченка відкрилася виставка робіт кіровоградки Наталії Завалій, виконаних у техніці батику.

Наталія Завалій народилася в м. Кіровограді, з відзнакою закінчила Кіровоградську художню школу, а згодом Кіровоградський педагогічний університет за фахом - учитель малювання, працює екскурсоводом в обласному краєзнавчому музеї.

Спочатку Наталя Валеріївна виконувала роботи аквареллю, олівцем, гуашшю, олійними фарбами, а з 1995 року захопилася технікою складного батику (розпису тканини).

Батьківщиною батику вважається Індонезія, цей вид живопису незалежно розвивався і на інших континентах.

Найдревніші зразки батику знайшли ще в Єгипті, які датуються V століттям до н.е.

У Китаї це мистецтво застосовувалось за часів династії Суй (710—794 рр).

Широко застосовувалась ця техніка і в Японії. Саме за допомогою батіку позначали соціальний статус.

Аналогом цієї техніки в Україні є наша писанка.

Техніка батика в живописі - одна з найскладніших. У ній картина не просто з'являється на світ з-під вправного руху пензля, вона народжується від складних перетворень тканини, впливу фарбування та воскового розпису.

Майстрів, які займаються батіком, в Кіровограді, лише п'ятеро. Роботи Наталії індивідуальні, неповторні, такі, що запам’ятовуються.

На своїх полотнах, які були представлені в бібліотеці, художниця зобразила нині неіснуючі, зруйновані або перебудовані архітектурні будівлі Кіровограда в обрамленні зникаючих квітів, які занесені до Червоної книги України.

Не випадково художниця обрала таке поєднання. Краса, що зникає, але її життя можна продовжити на полотні та в людській пам’яті. Саме так увічнила майстриня зображення Собору Успіння Пресвятої Богородиці, на місці якого зараз стоїть Кіровоградська міська рада. Знищений Собор обрамлений квітами сону чорніючого, вид якого сьогодні теж зникає. А ще її полотна відтворюють уже не існуючі споруди храмів Святих Першоверховних Апостолів Петра і Павла, Знамення пресвятої Борогодиці, готелю "Петербурзького", які колись були у нашому місті.

Художниця розповіла студентам і школярам про техніку розпису тканин, оздоблення одягу та запросила бажаючих на майстер-клас.

До речі, її роботи відомі не лише українським шанувальникам, їх можна сьогодні побачити і в особистих колекціях у Данії, Італії, Німеччині.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх