17 СЕРПНЯ 2017

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

25 років болю // Наше місто.-2011.- 14 квітня.- с. 3


25 років болю

Книжкову виставку «Чорнобиль - наш біль, наша пам'ять» пропонує користувачам обласна бібліотека їм. Бойчєнка. Експозиція приурочена сумним роковинам - 25-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Один з розділів виставки присвячений мужнім людям, які прийняли на себе вогонь Чорнобиля: пожежним, військовим, міліціонерам. Проблеми, породжені аварією на ЧАЕС, не втратили своєї гостроти й актуальності і сьогодні. «Відлуння трагедії крізь десятиліття» - розділ виставки, в якому йдеться про різні аспекти подолання наслідків катастрофи. «Чорнобильська тема в літературі» - книги нього розділу - данина пам'яті й земний уклін ліквідаторам аварії на атомній станції. Книжкова виставка адресована молоді. Не залишаться байдужими після її перегляду і дорослі. У бібліотеці для різних категорій користувачів проводяться зустрічі, дні інформації, бесіди, тематичні огляди («Мужність і біль Чорнобиля», «Два світи Чорнобиля»). Говорячи про такі події, ми попереджаємо молоде покоління про можливі майбутні катастрофи, які можуть спричинити масові жертви, матеріальні втрати й екологічні зміни. В наш нестабільний час людина повинна бути готовою як практично, так і психологічно до великих техногенних катастроф.

«... Взялася вмерти я, ось і труна в кутку, ось і гора свічок - надбала на віку.Та нікому сховать мене, ягу стару... Від того я ніяк по-людськи не помру. А цвинтар - онде він, йде стежечка туди, могила жде мене, як у Сковороди... Сама її щодня довбала з місяць я. Скінчилася моя «життєва місія»... Ну, а села нема. Втекло кудись село. Було колись село - життя колись було. Вас покара Господь, як лишите саму... Я вас не підведу - візьмусь... і вмру візьму... Сховаєте мене, відразу ж пом’яніть - он самогон в кутку. Он хліб. Самі візьміть». (Іван Драч - «Чорнобильська мадонна»).

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх