27 ЧЕРВНЯ 2017

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Твердоступ Р. . Виклик людству з майбутнього // Освітянське слово .- 2011 .- квітень.- с.2


Виклик людству з майбутнього

Про Чорнобиль, Чорнобильську аварію написано дуже багато досліджень, спогадів, але найбільше вражає художнє слово І.Драча, Б.Олійника, Є.Гуцала, Л.Костенко, О.Гусєва, Р.Котик, Ю.Щербака, В.Яворівського. Твори цих та інших письменників хвилюють серце читача.

Роздумує письменник. Хотілося б, щоб роздумував і молодий читач, аби зрозумів: людина - це лише частина природи й Космосу, на закони яких вона повинна зважати. Тому наша бібліотека влаштувала книжкову виставку «Чорнобиль - наш біль, наша пам'ять». Експозиція приурочена 25-й річниці аварії на АЕС.

За цей час виросло ціле покоління українців, навіть дало життя наступному поколінню. Що ж знає сьогоднішня молодь про ту трагедію? Чи розповідають свідки і ліквідатори аварії своїм дітям та внукам про ті пекельні дні? Може, воліють не згадувати, як не хочуть згадувати воїни-афганці криваву чужу війну, а жертви політичних репресій роками мовчать про пережитий жах.

Ні, розповідають з сторінок книг, періодики, в документальних стрічках, під час зустрічей діляться спогадами про тривожні для України й усього світу дні весни і літа 1986-го, розмірковують над долями чорнобильців, болючими проблемами відчуженої зони і самої станції.

Виставка допоможе усвідомити масштабність катастрофи, дізнатися правду про причини та наслідки лиха. А головне - зрозуміти, що Чорнобиль - не лише випадковість, але й зловісна закономірність. Це небезпека для людства від діяльності технологічних суперсистем, що можуть вийти і виходять з-під контролю людини.

Процитую публіциста Юрія Щербака: «Чорнобиль - не звичайна аварія. Чорнобиль став викликом сталому розвитку людства, це сигнал тривоги, посла ний з майбутнього». На його думку, «для катастроф такого типу характерною є втягнутість багатомільйонних мас населення, наявність тисяч еко­логічних біженців, довготривале забруднення ґрунтів, водних джерел і повітря, незворотні зміни природного середовища і багатьох екосистем». Отже, у наш час людина повинна бути готовою як практично, так і психологічно до великих техногенних катастроф, вміти їх передбачати і по можливості упереджувати.

Р. Твердоступ
завідувач відділу
обласної бібліотеки для юнацтва ім.. О. Бойченка
на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх