18 СІЧНЯ 2018

Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Зеленіна В. А. Творимо історію разом // Народне слово. – 2012. – 28 червня. – С. 5


Творимо історію разом
В Україні та Польщі триває Євро-2012. Поки в країнах будували стадіони, обговорювали питання розміщення фанатів, молодь України та Польщі змагалась, з'ясовуючи, хто краще знає історію спорту XX століття. Гасло Євро-2012 «Ми творимо історію разом» було обрано назвою конкурсу-вікторини, який проводився з квітня до червня державним закладом «Державна бібліотека України для юнацтва» за підтримки Посольства Польщі в Україні та польської громади України. Мета зрозуміла — сприяти вивченню молоддю історії спорту двох держав, зокрема здобутків видатних футболістів минулого століття.
Конкурс стимулював молодь до відвідувань бібліотек, пошуку літератури, періодичних видань, публікацій в Інтернеті, адже, щоб відповісти на 15 запитань, потрібно було не тільки знайти самі відповіді, але й вказати джерела інформації. До участі в конкурсі запрошувались молоді люди віком від 14 до 20 років, які представляли навчальні заклади та громадські організації України та Польщі.
Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. Бойченка здійснювала інформаційно-організаційну підтримку проведення українсько-польського конкурсу на теренах області — організувала залучення молоді до участі у вікторині. До бібліотеки надійшло 19 робіт із Новомиргородського, Бобринецького, Олександрійського, Добровеличківського, Вільшанського, Новгородківського районів. Найбільш активними були користувачі бібліотек Компаніївської централізованої бібліотечної системи: від них на конкурс надійшло 12 робіт.
Усього в українсько-польському конкурсі-вікторині взяли участь 148 учасників з 11 регіонів України. Журі було досить поважним. У його складі працювали Ігор Хохич, директор департаменту з питань молоді і комунікацій Державної служби молоді та спорту, Генріх Рейдер, заступник президента Благодійного фонду ветеранів морського флоту ім. М.П. Лазарєва, Олексій Старков, директор музею „Динамо", Київ. Вони визнали переможцями п'ятьох учасників від України і п'ятьох від Польщі. Одним із них став і Олег Мазур, 20-річний вчитель фізичного виховання з смт Добровеличківки. Нагородження переможців та активних учасників конкурсу відбулося в Києві, у Посольстві Республіки Польща в Україні.
Бажаємо Олегу і надалі вести здоровий спосіб життя, бути активним громадянином своєї держави, здобувати нові перемоги.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх