18 ЛИПНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Левінська Т. Грають усі : від восьми до… вісімдесяти ! // Кіровоградська правда. – 10 серпня. – 2012. – С. 12.


«Дорогі діти, сьогодні до нас завітали незвичайні гості!» – так розпочала свою розповідь режисер та сценарист Валентина Силіна, і цими ж словами починається кульмінація її короткометражного фільму «Вужичка». Його продемонстрували кіровоградському глядачу в обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. Бойченка вперше, за кілька днів до початку фестивального сезону. "Як же приймуть?", – не приховували хвилювання актори студії «Жайвір».

Що ж це за пташка і як високо літає? За п'ятнадцять років діяльності кіровоградської дитячо-юнацької телевізійної акторської студії «Жайвір» імені Леоніда Бикова вона творчо розвивалася та поповнювалася новими зірочками. А діти виростали, торували свій шлях, обирали професію, заводили власні родини (бувало, актори закохувалися на зйомках та згодом поєднували свої долі). Усі вони і досі з теплотою згадують оптимістку Валентину Силіну – наставницю і першого вчителя по знімальному майданчику.

Отже, як ви зрозуміли, це кіно створюють аматори. Тут все тримається на ентузіазмі, а інколи й на щасливому збігові обставин. Наприклад, одну зі своїх героїнь Валентина Силіна запросила на зйомки під час власного інтерв'ю. Що й казати, коли у прем'єрному фільмі зіграла навіть поштарка, яка приносила пані Валентині пенсію. «Жайворята» є здебільшого діти, хоча якихось вікових рамок режисер не має й жартуючи говорить: «У мене грають усі: від восьми....до вісімдесяти!»

У цьому велика заслуга продюсера Ігоря Коваленка, якому вдалося згуртувати творчих людей та взяти на себе організаційні і фінансові питання. Словом, пощастило студії з людиною, що підтримує кіно і молодь. Режисер у свою чергу зверталася до присутніх не інакше як «Діти мої!» І це справді так, адже за час зйомок актори-аматори дуже зріднилися та здружилися. Не приховуючи емоцій, Валентина Іванівна жартувала: «У таку спеку навіть апаратура не витримувала, а діти все витримали».

Нам залишається лише привітати із вдалим дебютом весь творчий колектив кіностудії і вкотре підкреслити: про складні речі можна говорити просто й доступно, без важкого тягаря на душі, який часто залишається після перегляду подібних фільмів. Тож відзнак стрічці!

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх