18 ЛИПНЯ 2018


Ми в соціальних мережах




Наш банер

<a href="http://www.lib.kr.ua/" target="_blank" title="Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка"><img title="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" alt="Обласна біліотека для юнацтва ім.О.М.Бойченка" width="170" height="78" border="0" src="http://www.lib.kr.ua/images/ban_boy.jpg" />
Обласна біліотека для юнацтва ім. Є. Маланюка

koda.gif
mincult.gif
ukc_gov_ua.png
4uth_gif.gif
200x70.png
timo.kr.ua




Про нас у ЗМІ

Харченко О. «Бронебійна публіцистика» - в Кіровограді // День. – 2012. – 30 жовтня.- С.2


«Бронебійна публіцистика» - в Кіровограді

Нову книжкову серію «Дня» тепер можна прочитати в обласній бібліотеці для юнацтва
Нещодавно у Кіровограді під час фестивалю молодіжної книжки бібліотекарі провели цікавий експеримент «Ваги долі: книжка чи Інтернет?»: поставивши терези, запропонували з допомогою горіхів його учасникам і взагалі усім охочим (адже захід відбувався просто неба на вулиці Двірцевій) зробити вибір на користь книги чи Інтернету. Всього участь у голосуванні взяло 735 осіб. Врешті перемогу здобула книжка — за неї віддали свої «горіхо - голоси» 375 людей. У непроминальній цінності традиційних паперових видань переконаний і «День», який цього року відзначив 10-річчя власної бібліотеки і видав нову серію з 15-ти книг.

Звичайно, у сучасних жорстких умовах ми щоразу шукаємо меценатів для підтримки своїх ініціатив, і, на щастя, щоразу їх знаходимо, не втомлюючись висловлювати їм слова подяки. Так само, проводячи свої акції, закликаємо і наших однодумців, які не можуть самотужки придбати наші видання, до пошуку меценатів, що усвідомлюють важливість розумного і готові його підтримувати.

Днями «День» передав свою «Бронебійну публіцистику» Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва імені О. М. Бойченка, таким чином підтримуючи учнів та студентів регіону, адже, як наголошувала у листі до нашого видання завідувач відділу комплектування Тетяна Яськів, найкращу публіцистику XIX—XX століття заклад потребує для виконання запитів своїх читачів. Тож відтепер користувачі Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва імені О. М. Бойченка зможуть прочитати «бронебійні думки» української інтелектуальної еліти, в тому числі і свого земляка Євгена Маланюка, взявши книги у відділі абонементу. «Ми постійно передплачуємо український «День», саме з нього і дізналися про вашу нову серію. Правдива газета, яка друкує і Ліну Костенко, і Оксану Пахльовську.

Це єдина газета в Україні, яка має сміливість їх друкувати. Дякуємо вам за те, що ви є. «Бронебійна публіцистика» знайде свого користувача в стінах нашої бібліотеки, адже в цих книжках — відповіді на всі питання сьогодення», — зауважила Тетяна Яськів, отримавши від імені колективу нову серію «Дня». А «День» зі свого боку сподівається побачити серед своїх читачів і передплатників дедалі більше мислячої молоді з Кіровоградщини — землі, що подарувала Україні не одну видатну постать.

на попередню сторінку

Вгору
Ми працюємо
з 9-00 до 18-00
П'ятниця - з 10-00 до 18-00
Вихідний - субота
Пошук на сайті



Ольга: Через декілька хвилин регіт уйнявся, і всі почали пильно мене розглядати. Добре, хоч не сканують, все ж таки неприємне відчуття. І ось, стою я собі такий, гарненький, маленький посеред галявини, нікого не чіпаю, намагаюсь почистити своє пір'ячко, аж раптом чую знайомий голос. Низький бас просувався крізь натовп кольорастиків, що дуже мене радувало. "Добридень, чи як у Вас прийнято казати, Аврелій Захаровичу?", - виплюнув я, побачивши білу чуприну. "Хм...та ти ще й не дуже пошарпаний, як для першого разу!", - ведмежа посмішка різанула мій погляд. "Як долетіли, Степане, нічого не відбили?", - різнокольорова юрба знову зареготала, проте один погляд Ведмедя – й одразу запанувала тиша. Всі стоять в рядочок, рівненько так... Ну, прямо тобі армія фентезійного світу!
Ольга: "П'ять хвилин, польот нормальний!" - викрикнув я у відповідь, приставляючи руку до простоволосої голівоньки, що дуже боліла після падіння. Видно обличчя все ж видало мої відчуття, бо ж Аврелій нахмурився, щось пробурмотівши собі під носа, проте ця емоція тривала в нього долі секунди. Невпевнений, що ще хтось зміг це побачити. Аж раптом дядько знову всміхнений, і знову командувати "Ну що ж, любимо ми тут хлопців з гумором! Прошу Вас слідувати за мною, Степане. Не дай боже Ви прикличете ще одного шарна, ми ж не напасемся на вас всіх м'яса!". "Е-е-е-м...якого ще шарна?" - спитав я, проштовхуючись крізь веселку вояків. "Якщо коротко, це Ваш звір-оберег".
"ХТООО?!"
"Звірятко-янголятко тобто, щвидше і коротше я Вам не поясню. Дійдемо до казарми, пристроїмо Вас кудись, потім будемо базікати. Ще й цього двірнягу треба десь поселити... Е-хе-хе-х, що я можу Вам сказати?.. Влипли Ви, хлопче, по самі помідорки!".
Я замовк, переварюючи отриману інформацію. І ось так, мовчки, ми кружляли по табору, кожний занурений у свої думки.
Я, чесно кажучи, не запам'ятовував дороги, навіть по сторонам не озирався, проте чув все більше і більше шепітків за своєю спиною. А також гупання лапищ свого власного шарна, що навіть і не думав залишити мене самого.
Ось так дядько, хлопчик і песик з ношею добралися до маленької двомісної палатки, що стояла на галявині в натовпі величезних рожевобородих мужланів.


Пошук за каталогом


Рекомендуємо

BBC News
творчiсть наших користувачiв

переглянути роботи
додати роботу
^Наверх