Кіровоградщина в роки лихоліття

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1941-1945 РОКІВ

О 12 годині 22 червня 1941 року жителі Кіровоградщини, як і всієї країни, з виступу по радіо заступника голови Раднаркому СРСР, народного комісара закордонних справ В. М. Молотова дізналися про те, що: «...без пред'явлення будь-яких претензій доРадянського Союзу, без оголошення війни німецькі війська напали на нашу країну, атакували наші кордони у багатьох місцях і піддали бомбардуванню зі своїх літаків наші міста — Житомир, Київ, Севастополь, Каунас та деякі інші, убито і поранено понад двісті людей...».

В обстановці великого патріотичного піднесення розпочалася мобілізація. Лише з 23 по 30 червня 1941 року до райвійськкоматів області надійшло 1654 заяви. З проханням записати їх добровольцями до Червоної Армії зверталися жінки, учасники громадянської та радянсько-фінської війн.

Як і по всій Україні, в області формувалися загони ополченців, до яких вступило 66 281 осіб. В обласному центрі було створено дивізію народного ополчення (начальник штабу А. Купріянов).

Відповідно до постанови Раднаркому СРСР від 24 червня 1941 року «Про заходи боротьби з парашутними десантами і диверсантами противника у прифронтовій смузі» у липні на Кіровоградщині було створено 32 винищувальних батальйони і 1015 груп сприяння їм, до яких записалося 21 877 осіб. Всього по області у складі винищувальних батальйонів значилося 66 281 особа. В останніх числах липня бійці винищувального батальйону знищили фашистський десант, який висадився на ст. Лелеківка, щоб перерізати стратегічну залізничну артерію.

З перших днів війни промислові підприємства області - кіровоградські заводи «Червона зірка», «Профінтерн» (ремонтно-механічний завод ім. В. Таратути) та інші розпочали випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Було продовжено робочий день.

Для заміни фронтовиків на робочі місця з 22 червня по 22 липня на підприємства і установи області прийшло 2066 жінок.

24 червня під госпіталь було переобладнано приміщення педінституту. Лікувалися поранені червоноармійці й у медичних закладах області, приміщеннях машинобудівного і будівельного технікумів, пологовому будинку на Новомиколаївці. Перед пораненими виступали дитячі колективи, артисти Кіровоградської філармонії та Житомирського державного театру оперети, яких війна застала на гастролях у м. Кіровограді.

25 червня облвиконком зобов'язав місцеву владу організувати охорону врожаю. У перший тиждень війни 546 жінок перейшли працювати трактористами й комбайнерами. На 15 липня зерна було зібрано вдвічі більше, ніж у 1940 році. У жнивах брали участь робітники, службовці, студенти, школярі.

З наближенням фронту розпочалася робота з евакуації населення, підприємств, тракторів, комбайнів, худоби, зібраного врожаю, матеріально-культурних цінностей вглиб Радянського Союзу.

Перед загрозою швидкого німецького наступу населення області залучалося до спорудження оборонних рубежів. Лише на території Новомиргородського району до 20 липня було створено мережу оборони загальною довжиною 276 км. У м. Кіровограді, у районі Лелеківки, Балашівки, Маслянеківки виросли противотанкові рови і дзоти. Та ці оборонні укріплення не знадобилися .

Під тиском противника радянські війська відступали.

У другій половині липня війська Червоної армії вели оборонні бої на території Кіровоградщини. У ряді місць їм вдалося на певний час зупинити ворога. Особливо кровопролитними були бої 6-ї і 12-ї армій на заході області. З 2 по 7 серпня в районі с. Підвисокого вони, потрапивши в оточення, вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ті трагічні події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16-го механізованого корпусу під командуванням комдива А. Д. Соколова, які полягли у нерівному бою на річці Синюсі. У районі села Красногірка воїни 96-ї стрілецької дивізії і 18-ї армії в оточенні відбили десятки танкових атак фашистів.

4 серпня бійці 70-го Ізмаїльського прикордонного загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин.

Героїчний опір радянських воїнів у Зеленій брамі порушив плани німецького командування , зокрема, було на тиждень затримано рух на схід німецьких танкових колон. І все ж радянські війська під натиском ворога відступили.

30 липня фашисти зайняли Новоархангельськ, 1 серпня — Малу Виску, Новомиргород, Добровеличківку, 5 серпня — Кіровоград, 6 серпня — Олександрію. Уся територія області була окупована фашистами. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші, Адабаші, Терновій Балці окупанти створили табори для військовополонених, яких було багато і де були нелюдські умови перебування.

Лише у Зеленій брамі потрапило в німецький полон 100 тисяч воїнів розгромлених частин 6-ї та 12-ї радянських армій. Крім того, через територію області гнали й полонених з оточених у «Київському котлі» (380 тисяч осіб) та біля Мелітополя (біля 100 тисяч осіб) радянських частин.

Розпочались масові розстріли євреїв і циганів, комуністів і комсомольців, працівників радянських органів.

Надзвичайна державна комісія встановила, що коли частини Червоної Армії у грудні 1943 року звільнили місто Олександрію, «в місті вже не було жодного єврея», а за даними перепису станом на 8 вересня 1941 року, там було єврейського населення 2572 особи. У Бобринці усі євреї були переселені в «гетто», а згодом розстріляні. У таборі для військовополонених на станції Адабаш було близько 120 військовополонених-євреїв, яких після тривалих катувань розстріляли. У Златополі (зараз м. Новомиргород ), де була відносно велика єврейська община, відразу після окупації фашисти загнали в гетто усіх євреїв, а потім знищили.

Жертвами нацистського терору ставали вихованці дитячих будинків, хворі в лікувальних закладах.

29 серпня 1941 року німецька польова комендатура видала розпорядження про облік та арешт осіб, які підозрювалися у саботажі. Селяни змушені були постачати урожай, харчі німецькій армії. Було відновлено виробництво на заводі «Червона зірка» та ряді інших підприємств для потреб Німеччини.

Першої окупаційної зими було введено трудову повинність. Почали закликати добровольців їхати на роботи до Німеччини. Ті з кіровоградців, які туди потрапили, жили в промислових таборах, сім’ях, виконували переважно чорнову роботу, доглядали за худобою. Потреба в робочій силі привела до масового примусового вивозу. У 1941-1943 роках мобілізації, як правило, підлягали особи від 16 до 25 років, а в останній період окупації – все працездатне населення, незважаючи на вік. Тих, хто відмовлявся їхати до Німеччини, карали в’язницею або табором примусових робіт.

За офіційними даними за роки окупації на території області фашисти знищили 150 тисяч мирних громадян і 54 тисячі військовополонених. 52 тисячі громадян було насильно вивезено до Німеччини. У містах і селах діяли військово-польові комендатури, військові гарнізони, гестапо, поліція, каральні загони.

З перших місяців окупації почалася збройна боротьба партизанів і підпільників. Загони імені К. Ворошилова, М. Щорса, І. Сталіна діяли на території Кам'янського, Знам'янського і Єлизаветградківського (зараз Олександрійський р-н ) районів. У кінці 1941 року загинули керівники підпілля П. К. Василина, Е. А. Скабард, І. І. Нечаєв, П. І. Боєвець, І. С. Щученко.

Після відчутних ударів карателів у 1942 році поступово відновлюється організаційна структура сил опору. Великий загін діяв у районі Холодного Яру. У Кіровограді було створено дві підпільно-диверсійні групи — ім. К. Ворошилова та ім. С. Кірова. Підпільники розповсюджували листівки, допомагали визволенню людей із німецьких в’язниць, здійснювали диверсії на заводах. Група ім. К. Ворошилова мала свої підрозділи в селах Кіровоградського, Великовисківського (зараз Маловисківський р-н), Компаніївського, Аджамського (Кіровоградський р-н), Єлисаветградківського (Олександрівський р-н) та інших районів. За час своєї діяльності її члени організували 682 диверсійні акти, знищили 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз пального.

У Кіровограді активно діяли молодіжні підпільні групи П. Лахманова та О. Бур’янової.

В Олександрійському районі існувало 5 підпільно-диверсійних груп. Комсомольсько-молодіжна організація, командиром якої був П. Марко, вела агітаційну роботу серед населення, здійснювала диверсійні акти. Активно діяли патріоти груп Л. Сидоренка, Я. Яковенка. У березні 1943 року на станції Олександрія підпільники пустили під укіс 10 вагонів із військовими вантажами, згодом перерізали кабель зв’язку Ростов-Берлін.

На південному заході області підпільники Гайворонщини влаштовували диверсії на залізницях, розповсюджували листівки, допомагали партизанам Прибужжя.

Молодіжним підпіллям села Красногірка Голованівського району (група «Спартак») і сусідніх сіл у 1942-1943 роках партизанам було передано 50 гвинтівок, 2 кулемети, понад 200 гранат, вибухівку, виведено з ладу млин, 2 молотарки, десятки одиниць сільгоспінвентаря. Вони брали участь і в операціях по знищенню гітлерівців і українців-поліцаїв. «Спартаківці» були схоплені і страчені.

У партизансько-підпільній боротьбі проти ворога полягли смертю хоробрих юні Ф. Шепель, Я. Матвієнко, І. Юрченко, І. Коваленко з села Підлісне Олександрівського району.

У березні 1943 року почала видаватись газета підпільного обкому КП(б)У «За радянську Батьківщину». У цей період через 12 районів області пройшло партизанське з'єднання під командуванням М. Наумова. Відчутних ударів ворогу завдавали загони І. Діброви та С. Довженка, що діяли у Чорному лісі.

Протягом травня-серпня партизанськими загонами Кіровоградщини було знищено 46 ворожих ешелони.

Усього на території області в роки війни вели боротьбу проти фашистських загарбників 16457 партизан, 5510 підпільників і близько 40 тисяч учасників інших форм боротьби з фашизмом.

За даними співробітників Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, на території краю в роки війни діяло підпілля УПА, найміцніші осередки якого були створені в Олександрії та Новоукраїнці. Вони займались переважно пропагандистською роботою, інформували націоналістичне керівництво і газети про стан справ в області.

У вересні 1943 року війська Червоної Армії підійшли до адміністративних меж Кіровоградщини. Фашисти, готуючись до відступу, вивозили на Захід матеріальні цінності, чорнозем, пам'ятки історії і культури. Гітлерівці силоміць відправляли до Німеччини молодь. Руйнувалися найважливіші соціально-економічні об'єкти.

28 вересня-3 жовтня частини 37-ї і 5-ї гвардійських армій при підтримці 5-ї повітряної армії форсували Дніпро, де загинуло дуже багато воїнів і розпочали визволення Онуфріївського й Новогеоргіївського (зараз Світловодський р-н) районів.

21 жовтня було визволено перший райцентр області — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку, 3 грудня — Новогеоргіївськ (м. Світловодськ). Жорстокі бої зав'язались на підступах до Олександрії. 6 грудня місто повністю визволив Червонопрапорний механізований корпус, який на честь цього дістав ім'я «Олександрійський». У період жорстоких боїв за м. Знам'янку вирішальну допомогу регулярним частинам надали партизани Чорного лісу. 1 грудня місто було визволене. У ході визволення області активно взаємодіяли з наступаючими військами партизани з'єднань ім. І. Сталіна (командир П. Дубовий), загони «Москва» (І. Боровиков), ім. К. Ворошилова (А. Куценко).

Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту. Двадцять три з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських».

Війська 3-го Українського фронту у березні звільнили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення області на заході. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне (Новоглинянське), Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району (19 березня).

У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Цим же званням були відзначені 135 наших земляків, у т. ч. маршал Радянського Союзу П. К. Кошовий, генерал-майор авіації О. Ю. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Д. Діброва, І. Г. Мельник. В італійському Русі Опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Т. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами. Уродженець Гайворонського району Г. В. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Окупація та військові дії завдали значних збитків промисловості та сільському господарству Кіровоградщини.

У Кіровограді було зруйновано всі провідні підприємства, у т. ч. завод «Червона зірка». В Олександрії окупанти майже повністю зруйнували підприємства буровугільної та місцевої промисловості. Збитків зазнали заклади культури та освіти.

Одразу, після визволення області, розпочалася робота по відновленню її економічної і гуманітарної інфраструктури. Уже навесні 1944 року першу продукцію почали випускати заводи «Червона зірка», «Червоний профінтерн» (ремонтно-механічний завод ім. В. Таратути), канатний, 2 хлібозаводи, 5 пікарень. В Олександрії запрацювали 2 буровугільні шахти, маслозавод, завод гірського воску. В умовах військового часу залізничники відновили 1200 км шліхів, 4 депо, 77 мостів. Маловисківський цукровий завод щодоби переробляв 6,5 тис. цнт буряка. За перший рік в області стали до ладу 235 підприємств і 166 промислових артілей, відновили діяльність 1717 колгоспів, 25 радгоспів, 64 МТС.

У кінці 1944 року відновили роботу всі кінотеатри, 2 театри, педінститут, 9 технікумів, 1063 школи, 70 лікарень, 132 поліклініки, майже всі будинки культури, клуби, бібліотеки, виходила газета «Кіровоградська правда».

За успіхи у відбудовчий період область неодноразово відзначалась нагородами уряду.

Література

Кіровоградщина: історія, традиції, сучасність / керівник проекту С. Негода; за заг. ред. О. В. Чуднова. - Кіровоград: ПВЦ "Імекс-ЛТД", 2008. - 639 с.

Подвиг у спадок: Жителі міста Кіровограда у Великій Вітчизняній війні / Ред.-упоряд. А. Ф. Крятенко. - Кіровоград: Центр.-Укр. вид-во, 2002. - 61 с.

Шевченко С. І. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни: На допомогу вчителю / С. І. Шевченко. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. Володимира Винниченка, 2004. - 20 с.

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх