Кіровоградщина в роки лихоліття

ЗЕЛЕНА БРАМА 1941 року

Особливо кровопролитними були бої 6-ї і 12-ї армій на заході Кіровоградської області. На початку серпня вони, потрапивши в оточення ворога у районі с. Підвисокого Новоархангельського району, вели оборонні бої проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Є. Долматовський, який описав ті трагічні події у книзі «Зелена Брама». Ці дві радянські армії скували навколо себе 22 дивізії і 700 літаків противника, що особливо відзначилися під час боїв у різних країнах Європи. Це допомогло евакуювати з південних областей України заводи, сільгосппродукцію, музейні цінності тощо. У районі Зеленої Брами фактично було знищено дві радянські армії.

В ніч на 1 серпня, за наказом командуючого Південним фронтом, війська 6-ї та 12-ї армій під загальним командуванням генерал-майора Понєдєліна П.Г. відійшли на рубіж ріки Синюхи. З урахуванням реальної ситуації військова рада двох армій направила на світанку 1 серпня радіограму в штаб Південного фронту і до ДКО:

«Становище стало критичним. Оточення 6-ї і 12-ї армій завершено повністю. Існує пряма загроза розпаду загального бойового порядку 6-ї і 12-ї армій на два ізольованих осередки з центрами в Бабанці і Текліївці. Резервів немає. Просимо очистити зосередженням нових сил ділянку Тернівка-Новоархангельськ. Боєприпасів немає. Пальне на виході».

У відповідь по радіо надійшло абсолютно необгрунтоване бойове розпорядження: «Міцно утримувати займаний рубіж».

У «Журналі бойових дій військ Південного фронту» за 2 серпня вказано, що «противник силою до п'яти піхотних дивізій, до трьох танкових дивізій, до двох мехдивізій прагне завершити оточення групи Понєдєліна» і, що вихід групи на рубіж ріки Синюха «супроводжувався жорстокими боями авангардів групи за оволодіння Новоархангельськом, що неодноразово переходив із рук у руки. Ар'єргардні групи Понєдєліна прикривали відхід, ведучи жорстокі бої...».

У «Журналі» за 3 серпня вказано, що противник оволодів Первомайськом і «група Понєдєліна, виснажена в безупинних боях, у важких умовах веде бої в оточенні, намагаючись прорватися у східному і південно-східному напрямках... Спроби постачання боєприпасів повітрям успіху не мали».

У «Журналі» за 4 серпня записано: «Група Понєдєліна продовжує вести бої в замкнутому кільці без снарядів і артилерії, відбиваючи безупинні атаки противника».

Командування Південного фронту, на виконання вказівки командуючого Південно-Західним напрямком маршала Будьонного С.М., намагалося використати транспортну авіацію для постачання оточеним боєприпасів, але, на жаль, кільце звужувалося і все, чого потребували оточені, потрапляло донімців.

У «Журналі» за 5 серпня, після повідомлення про те, що противник оволодів Кіровоградом, записано: «Група Понєдєліна протягом дня продовжувала вести запеклі нерівні бої з переважаючими атакуючими силами противника. Готувала нічний штурм з метою виходу з оточення... Даних про результати нічної атаки не надійшло...»

Через п'ять днів, 10 серпня 1941 року, в «Журналі» зафіксовано, що «фронт продовжував відхід на новий оборонний рубіж» і, що «з групою Понєдєліна зв'язок втрачено і повідомлень про неї немає».

З мемуарів колишнього командуючого Південним фронтом генерала армії Тюленева І.В. дізнаємося, що Сталін добряче відчитав його за втрату зв'язку з оточеними: «Дві армії — це не голка в копиці сіна!» Тому реакції командуючого фронтом не довелося довго чекати.

В одному з документів з грифом «Для негайної доповіді. Москва. Главковерху товаришу Сталіну», говориться, що штабом фронту виділено дві групи спеціально підготовлених осіб для перекидання на літаках у район оточення. «Групи забезпечені короткохвильовими радіостанціями. Люди одягнені в цивільний одяг. Завдання груп: проникнути в райони, зайняті частинами 6-ї та 12-ї армій, і негайно доповісти про їхнє становище по радіо встановленим кодом...».

Але на той час встановлювати зв'язок уже не було з ким. Згадкою про ті трагічні події є скромний обеліск в Ульяновському районі на могилі розстріляної гітлерівцями дівчини-парашутистки.

Воїни оточених частин 6-ї та 12 армій виявляли неабияку мужність, завдавали ударів по німецьким частинам, які ставили за мету якнайшвидше дійти до Дніпра. Під Новоархангельськом відчутних втрат зазнала відбірна моторизована дивізія СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер», у щоденнику бойових дій якої зафіксовано, що з таким опором противника зустрічаються вперше.

Відважно билися на кіровоградській землі прикордонники. Так, бійці з 97-го прикордонного загону героїчно відбили атаки німців у Кам'янечому В західній частині цього села відбувся рукопашний бій, в ході якого бійці в зелених кашкетах билися з ворогом багнетами та саперними лопатками. З с. Підвисокого прикордонники разом з 21-им кавалерійським полком НКВС наступали на с. Левківку для подальшого прориву на Новоархангельськ і Торговицю. Багато з них загинуло невідомими.

Згідно з повідомленням німецького командування від 8 серпня 1941 року, як трофеї німцям дісталося 317 танків, 850 гармат, багато автомашин. У радянських військах загинуло понад 200 тис. осіб, в полон потрапило 103 тис. бійців і командирів Червоної Армії. Крім командуючих 6-ю та 12-ю арміями генерал-лейтенанта Музиченка І.М. і генерал-майора Понєдєліна П.Т., бранцями ворога стали генерал-майор Кирилов М.К. — командир 13-го стрілецького корпусу, генерал-майор Корнілов І.А. — командир 49-го стрілецького корпусу; командири дивізій: генерал-майор Ткаченко С.А. (44-та гірськострілецька), генерал-майор Абрамідзе П.І. (72-га гірськострілецька), генерал-майор Прохоров В.І. (80-та стрілецька), генерал-майор Тонконогов Я.І. (141-ша стрілецька), генерал-майор Прошкін М.І. (58-ма гірськострілецька). В оточенні у Зеленій Брамі загинули або, як записано в їх архівних особових справах — «пропали безвісти»: начальник артилерії 6-ї армії генерал-майор Федоров Г.І., начальник артилерії 12-ї армії полковник Владимиров В.В., командир 37-го стрілецького корпусу комбриг Зибін С.П., начальник штабу 2-го механізованого корпусу полковник Сучков М.П., начальник штабу 24-го механізованого корпусу полковник Данилов О.І., командири дивізій генерал-майор Турунов І.Є. (169-та стрілецька), генерал-майор Бєлов М.Н. (15-та моторизована дивізія), полковник Фотченков П.І. (10-та танкова дивізія), полковник Саркисян А.С. (216-та моторизована дивізія).

Командир 173-ї стрілецької дивізії генерал-майор Верзін С.В., йдучи 9 серпня з групою бійців у багнетну атаку на прорив, пустив собі кулю в серце, щоб не потрапити до рук ворога. Тяжкопораненого у бою на прорив командуючого 16-им механізованим корпусом комдива Соколова А.Д. було схоплено німцями, перевезено до Новоукраїнки, де він і помер від поранень. Також тяжкопораненим під час прориву було захоплено в полон командира 44-ї стрілецької дивізії полковника Кримова В.П., який помер у Голованівському таборі військовополонених. Помер від ран на руках у своїх бійців командир 24-го механізованого корпусу генерал-майор Чистяков О.В.

Героїчний опір радянських воїнів у Зеленій Брамі порушив плани фашистського командування, зокрема, було на тиждень затримано рух на Схід німецьких танкових колон, які, як відомо, відігравали у бліц-крігу основну роль.

З початку серпня 1941 року полонених радянських воїнів із оточеного угрупування 6-ї та 12-ї армій в урочищі «Зелена Брама» біля села Підвисокого, що на Кіровоградщині, було переміщено до концентраційного табору, відомого як «Уманська яма» (німецьке найменування – шталаг, тобто, табір для полонених рядового складу №349).

За колючій дріт концтабору на території кар’єру колишнього цегельного заводу потрапили понад 70 тисяч полонених солдат, сержантів та офіцерів. Доля поранених бійців була найтрагічнішою – до мук голоду, спраги, антисанітарії додавалися страждання від ран без будь-якої медичної допомоги.

Проти такого ставлення до поранених виступили полонені лікарі на чолі з Борисом Маркевичем. І німецький комендант дав згоду на певне полегшення режиму утримання поранених та хворих і створення для них окремо лазаретів (ревірів, німецькою) поза територією концтабору. Важко зрозуміти, що означав цей жест з претензією на гуманізм і людяність, знаючи подальшу долю поранених.

Найтяжчих хворих перенесли у приміщення гуртожитку колишнього цегельного заводу. Цей лазарет (ревір) отримав номер 1. Але медичної допомоги вони так і не діждалися, як і полегшення умов утримання – хіба тільки не відкрите небо над головою, як у решти в’язнів «Уманської ями». Практично всі полонені з ревіру №1 загинули. Їхні тіла скидали у траншеї поблизу будівлі, де вони один за одним помирали… Нині на тому місці – пам’ятна стела, на якій викарбовано: «Здесь похоронены более 300 советских воинов, узников фашистского концлагеря, умерших от ран, голода и болезней в 1941-1943 годах».

Відновити дійсні масштаби втрат радянських військ у боях, що відбувалися в урочище Зелена Брама в 1941 році, через відсутність документів дуже важко. Відомо тільки, що 20 липня 6-а і 12-а армія налічували 129,5 тисяч чоловік. За даними оперативного зведення штабу Південного фронту № 098, станом на 11 серпня 1941 року з оточення вийшло 11 тисяч чоловік, головним чином, з тилових частин.

Втрати противника також були великими. Лише одна 4-а гірськострілецька дивізія втратила тільки убитими 1 778 чоловік.

Література

Виноградов А. Слава и боль Зеленой Брамы / А. Виноградов // Украина-Центр. – 2009. – 27 августа. – С. 12, 13.

Даценко В. Трагічний серпень 41-го... / В. Даценко // Кіровоградська правда. – 2009. – 18 серпня. – С. 5.

Даценко В. Чи варто шукати золото у Зеленій Брамі?/ В. Даценко // Кіровоградська правда. – 2009. – 27 жовтня. – С. 4-5.

Даценко В. И никто не узнает... / В. Даценко // Украина-Центр. – 2009. – 7 мая. – С. 9.

Даценко В. Он жил в Маловисковском районе, он стал Героем / В. Даценко // Украина-Центр. – 2011. – 14 апреля. – С. 8.

Даценко В. Таємниця «смертного медальйону» / В. Даценко // Кіровоградська правда. – 2010. – 28 травня. – С. 10.

Даценко В.В. Щоб пам'ятали: Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 / В.В. Даценко. – 2-е вид., випр. та доп. – Кіровоград: ПВЦ «Імекс-ЛТД», 2010. – 303 с.

Долматовский Е.А. Зеленая Брама : Докум. легенда об одном из первых сражений Великой Отечест. войны / Е.А. Долматовский. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1985. – 319 с.

Кіровоградщина : історія, традиції, сучасність / керівник проекту С. Негода ; за заг. ред. О.В. Чуднова. – Кіровоград: ПВЦ «Імекс-ЛТД», 2008. – 639 с.

Кротов А. Страницы, опаленные войной / А. Кротов // Ведомости Плюс. – 2010. – 2 июля. - С. 7.

Кузнецова А. Вернулся к матери... / А. Кузнецова // Украина-Центр. – 2008. – 26 сентября. – С. 8.

Кузнецова А. Отзовись, Узбекистан ! / А. Кузнецова // Украина-Центр. – 2010. – 22 апреля. – С. 5.

Кузнецова А. Уманский котел: взгляд из современной Москвы / А. Кузнецова // Украина-Центр. – 2009. – 27 августа. – С. 13.

Матівос Ю. Нерозгадані таємниці Зеленої Брами / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2007. – 18 вересня. – С. 3.

Матівос Ю. Трагедія і героїзм Зеленої Брами: Сторінки безсмертя / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2007. – 17 липня. – С. 3; Кіровоградська правда. – 2007. –20 липня. – С. 5.

Пилипенко О. Трагічні дні Зеленої Брами: До 65-річчя початку Великої Вітчизняної війни / О. Пилипенко // Ведомости Плюс. – 2006. – 30 июня ; 7 июля. – С. 7.

Шепель Ф. Один із ста тисяч: Як оточення під Зеленою Брамою позначилось на долі простого солдата / Ф. Шепель // Народне слово. – 2010. – 28 січня. – С. 6.

«Якщо хтось залишиться живий, пам‘ятайте наші імена» // Кіровоградська правда. – 2008. – 8 травня. – С. 3.

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх