Герої Радянського Союзу
Аристархов Дмитро Аврамович
Балицький Григорій Васильович
Верхоланцев Валерій Олександрович
Габдрахманов Барі Галієвич
Галушкін Василь Максимович
Джунковська Галина Іванівна
Єгоров Олексій Семенович
Ковачевич Аркадій Федорович
Кошовий Петро Кирилович
Лановенко Марко Трохимович
Невпряга Микола Тимофійович
Поворознюк Іван Семенович
Погорілий Семен Олексійович
Саблін Володимир Пилипович
Філіпенко Леонід Миколайович
Фісанович Ізраїль Ілліч
Худякова Антоніна Федорівна
Шатило Кім Дмитрович
Шашло Тимофій Максимович

Філіпенко Леонід Миколайович

Легендою він став ще за життя…

Леонід Миколайович Філіпенко - Герой Радянського Союзу (1945 рік), учасник Великої Вітчизняної війни, Почесний громадянин міста Вітебськ (Білорусія). Нагороджений: орденом Леніна, трьома орденами Вітчизняної війни, орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом "За заслуги перед Вітчизною".

Народився Леонід Миколайович Філіпенко 5 березня 1914 року в с. Варварівка Новоукраїнського району в сім'ї селянина. Початкову освіту здобув у рідному селі, вісім класів вечірньої школи закінчив у 1933 р. у м. Бобруйську Білоруської РСР. Там же, в 1936 році закінчив педагогічний робітфак і працював обліковцем Бобруйської панчішно-трикотажної фабрики "КІМ" (Комуністичний Інтернаціонал молоді). У лавах Червоної Армії - з 15 вересня 1936 року.

У 1939 році Леонід Філіпенко визволяв Західну Білорусію, потім брав участь в радянсько-фінській війні, а з червня 1941-го воював на Західному, Волховському, Донському, Сталінградському, Центральному і всіх трьох Білоруських фронтах Великої Вітчизняної війни. Пройшовши сувору школу повітряно-десантних військ, Філіпенко з помічника командира взводу виріс до командира батальйону і все життя вважав, що десант був його головною бойовою школою, навчив моральній стійкості, тверезій розсудливості і винахідливості в безнадійних ситуаціях.

П'ять поранень і дві контузії залишили свої мітки на тілі Героя, які він отримав під час Сталінградської битви, на Курській дузі визволяючи Білорусію та беручи участь у Східно-Прусській операції...

У боях під Сталінградом взводний Філіпенко не раз дивився смерті в очі, був двічі поранений. Перший раз куля навиліт прошила зап'ясток лівої руки. Діяти нею він не міг, але в бойовому строю залишився: поранені, які могли хоча б якось триматись на ногах, під Сталінградом не полишали поля бою, боролись до останнього. У жовтні 1942-го, вже в самому місті, він був поранений удруге і потрапив до госпіталю. Куля застрягла у плечовому суглобі тієї ж лівої руки, і лікарі вирішили, що видаляти її небезпечно. Так усе життя Леонід Миколайович і проносив у своєму тілі шматок ворожого свинцю.

На визволення Білорусії, де в окупованому Бобруйську знаходились його батьки, Леонід чекав з особливим нетерпінням, і коли воно почалось, бив ворога ще більш нещадно. Велика кількість болотистих низин, озер, річок, мілководних водойм створювали додаткові труднощі у веденні бойових дій. Та й тут Філіпенка виручали знання місцевості, природні орієнтири та інтуїція. Один з боїв на білоруському Поліссі глибоко врізався в пам'ять ветерана. Село Південна Молча було майже суцільно оточене водою. Наказ відбити його у ворога надійшов батальйону, у складі якого воювала рота Філіпенка. І знову допомогла гарна школа, яку він пройшов у десантних військах. Зухвала і раптова нічна атака вдалася. Рота захопила п’ять будинків, але сили були явно нерівними, і під шквальним вогнем гітлерівців підрозділ був вимушений відступити. Щоб остаточно не замерзнути, бійці Філіпенка ще тричі ходили в атаку тієї ночі. Під ранок ротний усе ж вирішив перехитрити супротивника і взяти село. В обхід було послано один взвод, який наробив багато шуму і створив у ворога враження, що його оточують значними силами. Два інші взводи, після масованого кулеметного обстрілу німецьких позицій, увірвалися до села і видавили з нього фашистів, які люто чинили опір. Населений пункт було взято. Після цієї перемоги багатьох бійців було представлено до нагород, а ротного удостоєно ордена Червоного Прапора.

Відзначився комбат Філіпенко і в боях на території Східної Пруссії. Батальйон 413-го стрілецького полку (73-а стрілецька дивізія, 48-а армія, 3-й Білоруський фронт) під командуванням капітана Філіпенка в ніч на 17 лютого 1945 року на підручних засобах першим форсував річку Пассарге в районі міста Бранево (Польша) і захопив плацдарм. Бійці відбили 4 контратаки танків і піхоти противника. Утримуючи плацдарм шириною 500 метрів, воїни забезпечили переправу через річку підрозділів полку і всієї дивізії. Батальйон Філіпенка знищив близько ста гітлерівців, чотири танки, 11 станкових і 18 ручних кулеметів, протитанкову гармату.

Звання Героя Радянського Союзу Леоніду Миколайовичу присвоєно за бій у районі міста Брансберг. Батальйон, яким командував Л.М.Філіпенко, потрапив в оточення німецької піхоти. Зв'язавшись по рації з командуванням полку, комбат запросив дозвіл на відступ, але отримав відмову...

Після жорстокого кровопролитного бою із особистого складу батальйону в оточенні залишилось 113 чоловік. Вночі, провівши сміливу вилазку, вони проривалися не до своїх, а продовжували наступати і захопили німецькі укріплення на домінуючій висоті, перерізавши дорогу Кеннігсберг-Берлін. Під нещадним німецьким обстрілом невелика група бійців батальйону утримувала зайняті позиції п'ять діб. Коли ж таки підійшло підкріплення, в живих залишилось 13 чоловік, але стратегічно важливий об'єкт зберегли і тисячі життів врятували ціною власного життя. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм капітанові Філіпенку Леоніду Миколайовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка".

Закінчилась війна, та не скинув військової шинелі полковник Філіпенко, навчав десантників. Після виходу в запас, у 1960 році Леонід Миколайович повернувся до Вітебська, де працював начальником штабу цивільної оборони фабрики "КІМ". Помер ветеран 27 січня 2012 року. На шпальтах білоруських газет повідомлялось, що на 98-му році життя помер Почесний громадянин Вітебська, Герой Радянського Союзу Леонід Миколайович Філіпенко. Він був останнім із 20 жителів Вітебська, які були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У селі Малотимошівці на адмінприміщенні сільської ради встановлено меморіальну дошку легендарному земляку.

Підготувала Олена КОМІСАРЕНКО.


Комісаренко О. Легендою він став ще за життя… // Новоукраїнські вісті. – 2013. – 12 жовтня. – С.4

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх