Герої Радянського Союзу
Аристархов Дмитро Аврамович
Балицький Григорій Васильович
Верхоланцев Валерій Олександрович
Габдрахманов Барі Галієвич
Галушкін Василь Максимович
Джунковська Галина Іванівна
Єгоров Олексій Семенович
Ковачевич Аркадій Федорович
Кошовий Петро Кирилович
Лановенко Марко Трохимович
Невпряга Микола Тимофійович
Поворознюк Іван Семенович
Погорілий Семен Олексійович
Саблін Володимир Пилипович
Філіпенко Леонід Миколайович
Фісанович Ізраїль Ілліч
Худякова Антоніна Федорівна
Шатило Кім Дмитрович
Шашло Тимофій Максимович

Шашло Тимофій Максимович

Тимофій Шашло: воїн, викладач, письменник
21 лютого виповнилося 100 років з дня народження Тимофія Максимовича Шашла — нашого земляка, Героя Радянського Союзу. Народився він у селі Куцеволівка нині Онуфріївського району Кіровоградської області. У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається його книга «Дорожче за життя», в якій Тимофій тепло згадує про рідне село, дитинство, про настанови батькового товариша Свирида Петровича Стрижака: «Незабаром в нашому селі відкрили чотирирічку. Діти колишніх батраків сіли за парти. Дочекався і я щасливого дня, коли переступив поріг школи. Тільки закінчив чотири класи, відкрився п'ятий. Батько наполягав, щоб продовжувати навчання, але я відмовлявся. Скільки можна вчитися! Я уже все знаю. Читаю, пишу, різні задачки розв'язую.
Свирид Петрович, довідавшись про це, зауважив мені: «Не туди гнеш, юначе. Учитися треба, Тимку. Наука в ліс не веде, а з лісу виводить». І я вчився. Був активістом у піонерському загоні, пізніше секретарем комсомольської організації...
Внизу розкинулось моє село, веселе, багате і гарне. Ось на майдані серед зелені височить нова споруда сільради. Лівіше — правління колгоспу і школа — семирічка. Далі — дитячі ясла, олійня і хата-лабораторія…
Кожна хатинка, криниця, стежка знайомі мені, близькі серцю».
У 1931 році юнак закінчив середню школу і в тому ж році короткострокові учительські курси. Потім працював учителем середньої школи села Деріївка Онуфріївського району Кіровоградської області, а в 1938 році закінчив Кременчуцький педагогічний інститут і став учителем математики та директором середньої школи в селі Млинок цього ж району.
Слід зазначити, що Тимофій Максимович був улюбленим учителем у дітей, тому що в кожному учневі він бачив потенційний талант, особистість.
Свого часу Василь Сухомлинський тепло говорив про Тимофія Шашла як про талановитого педагога та пишався тим, що з Онуфріївського району вийшло чимало талановитих людей на освітянській ниві.
Йому, людині мирної і гуманної професії учителя, важко було навіть уявити, що прийде такий день, коли він розлучиться зі своїми вихованцями.
Тимофій Шашло — учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Командир танка 1-го танкового полку 1-ї танкової бригади 21-ї армії Південно-Західного фронту старший сержант Тимофій Шашло здійснив подвиг у ході Сумсько-Харківської оборонної операції. Цей бій відбувся 1 жовтня 1941 року біля села Штепівка Лебединського району на Сумщині.
З нагородного листа на командира танка 1-го танкового батальйону 1-го танкового полку 1-ї танкової бригади старшого сержанта Шашла Тимофія Максимовича ми дізнаємося, що наш земляк 1 жовтня 1941 року 9 разів водив свій танк в атаку, вміло керував екіпажем. Його танк знищив батарею і до 40 транспортних машин ворога. Окрім цього, Шашло знищив один середній танк противника, але його танк був підбитий ворожим снарядом і загорівся. Відважний  танкіст сміливо повів машину в атаку на батарею ворога, де знищив обслугу гармати. Палаючий танк потрапив в оточення фашистів. Старший сержант відкрив люк і пострілами з револьвера знищив 5 фашистів, після чого разом зі своїм екіпажем пробився до нашої піхоти і продовжував бій.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 листопада 1941 року за зразкове виконання бойових завдань в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками і виявлені мужність і героїзм старшому сержанту Тимофію Максимовичу Шашлу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Автору книги «Дорожче за життя» є що розповісти читачам про події Великої Вітчизняної війни, героїв-побратимів. До речі, одна з глав книги присвячена бою біля села Штепівка. Тимофій Максимович розповідає просто, доступно, лаконічно. Про себе — мало, а більше про командирів танків, механіків-водіїв, стрільців-радистів, командирів взводів, рот. І перед нами постають захисники Батьківщини з їхніми роздумами, болями, ненавистю до ворога.
З жовтня 1941 року Шашло — комісар танкової роти в 1-й танковій бригаді, а вже через півроку інструктор політвідділу 6-ї гвардійської танкової бригади, пізніше — комісар танкового батальйону в цій же бригаді. Протягом цього часу воював на Південно-Західному фронті.
У жовтні 1942 року закінчив курси політскладу при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА ім. Сталіна. Потім став заступником по політчастині командира 56-го танкового полку, пізніше — начальником відділу танкових військ політичного управління Воронезького фронту. Брав участь у Курській битві, в Бєлгородсько-Харківській наступальній операції, в битві за Дніпро, у Київській наступальній та Київській оборонній операціях. Як бачимо, Тимофій Шашло постійно перебував на найбільш небезпечних ділянках, безпосередньо водив у бій роти, батальйони, бригади.
З лютого 1944 року і до Перемоги — заступник по політчастині командира 20-ї гвардійської танкової бригади 6-ї танкової армії на 2-му і 3-му Українських фронтах. Учасник Корсунь-Шевченківської, Умансько-Ботошанської, Яссько-Кишинівської, Бухарестсько-Арадської, Дебреценської, Будапештської, Венської, Братиславсько-Брновської та Празької наступальних операцій. Брав участь в радянсько-японській війні 1945 року — Хінгано-Мукденська наступальна операція.
За роки війни пройшов шлях від старшого сержанта до підполковника. Груди Тимофія Шашла прикрасили нагороди — два ордени Леніна, два ордени Червоного Прапора, два ордени Вітчизняної війни 1-го ступеня, ордени Вітчизняної війни 2-го ступеня, Трудового Червоного Прапора та медалі.
У вересні 1945 року він був направлений на навчання на курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ Червоної Армії імені Сталіна. В наступному році за станом здоров'я підполковник Тимофій Шашло звільнений у запас.
Після демобілізації жив у Києві, закінчив партшколу при ЦККП України, став секретарем Печерського райкому партії Києва, з 1951 року — завідуючий Київським міським відділом народної освіти. Пізніше став проректором заочного та вечірнього навчання Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького. Багато уваги приділяв військово-патріотичному вихованню молоді.
Тимофій Максимович Шашло — доктор педагогічних наук, професор, заслужений учитель УРСР. Окрім згаданої книги «Дорожче за життя» написав документальні повісті «Батько і син»,«Алмази шліфують». Він помер 22 жовтня 1989 року. Похований у Києві, на Байковому кладовищі.
Іменем Героя названа вулиця в с. Штепівка, середня школа в с. Куцеволівка, на будинку, де жив наш земляк, і на приміщенні школи установлені меморіальні дошки.
Валентина ДАЦЬКА,
співробітник обласного
краєзнавчого музею.

Дацька В. Тимофій Шашло: воїн, викладач, письменник // Народне слово. – 2016. – 25 лютого. – С. 5

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх