Почесні громадяни
Дацький Василь Нестерович
Єрещенко Микола Юхимович
Жадов Олексій Семенович
Каліхов Михайло Іванович
Кандідов Михайло Дмитрович
Конєв Іван Степанович
Родимцев Олександр Ілліч
Ротмістров Павло Олексійович
Самчук Іван Олексійович
Семенов Дмитро Іванович
Степанов Михайло Дмитрович

Жадов Олексій Семенович

Жадов Олексій Семенович народився 30 березня 1901 року в селі Нікольське, нині Свердловського району Орловської області, в сім’ї селянина.

О. С. Жадов одягнув військову форму вісімнадцятилітнім. У 1919-му році він став червоним кіннотником у знаменитій Першій Кінній Будьонного. З уславленим полководцем громадянської війни Олексій Семенович служив ще довго – був членом інспекції кавалерії, редактором журналу “Конница”.

У складі окремого загону 46-ї стрілецької дивізії брав участь у боях проти денікінців.

У жовтні 1920 року як командир кавалерійського полку брав участь в боях з військами Врангеля, а також з бандами, що діяли на території України і Білорусії.

В 1920 році закінчив кавалерійські курси, в 1928 – військово-політичні курси, в 1934 - Військову академію імені М. В. Фрунзе. Командував дивізією у Середній Азії. Воював з басмачами, де був тяжко поранений.

З 1925 року командир учбового взводу, потім командир і політрук ескадрону, начальник штабу полку, начальник оперативної частини штабу дивізії, начальник штабу корпусу, помічник інспектора кавалерії Радянської армії.

З 1940 року командував гірською кавалерійською дивізією.

На початку червня 1941 року О. С. Жадов був призначений командиром 4-го повітряно-десантного корпусу, який дислокувався в Білорусії. Вступати в командування довелося в ті дні, коли корпус уже втягувався в запеклі бої з ворожими військами. Десантники ходили в нічні рейди, громили тили ворога. Командуванню корпуса довелося вирішувати складні питання бойових дій в умовах наступу переважаючих сил противника.

Після виведення корпусу на переформування О. С. Жадов призначається начальником штабу 3-ої армії, яка вела тяжкі бої, стримуючи моторизовані ворожі дивізії.

Влітку 1942 року вступає в командування 8-м кавалерійським корпусом (Брянський фронт).

З жовтня 1942 - командир 66-ї армії. Армія під його командуванням відзначилась восени 1942 року, завдавши декілька контрударів по флангах німецьких військ, які прорвалися з півночі до Сталінграду. Штурмуючи ворожі війська з півночі Сталінграда, армія значно полегшувала героїчну оборону 62-ї армії в самому місті під командуванням генерала В. І. Чуйкова.

Пізніше армія брала активну участь в разгромі оточеного фашистського угрупування.

За стійкість, мужність і військову майстерність, проявлені в Сталінградській битві в квітні 1943 року 66-а армія була перейменована в 5-у гвардійську.

В 5-й гвардійській армії були не тільки гвардійські стрілкові дивізії, перекваліфіковані з десантних (точніше, просто змінивші назву), але і чисто повітряно-десантні дивізії.

За бої під Сталінградом особовий склад армії одержав дві подяки від Верховного Головнокомандуючого, а О. С. Жадов одним із перших командирів був удостоєний щойно заснованого ордена Кутузова.

Влітку 1943 року воєнні дороги виводять армію на Курську дугу. У грандіозній битві під Курськом 5-а гвардійська армія разом з 5-ю гвардійською танковою наносила головний удар на лівому крилі Воронезького фронту в районі Прохорівки, де відбулося найбільше танкове побоїще. Тут одночасно з обох сторін брали участь 1200 танків і самохідних гармат.

У взаємодії з іншими з’єднаннями армія, переслідуючи ворога, штурмувала Бєлгород, Харків, Полтаву, Кременчук, форсувала Дніпро, брала участь у прориві оборони фашистів у районі Деріївки, Куцеволівки, визволенні Павлиша, Олександрії, Знам’янки, Кіровограда.

Олександрійсько-Знам’янська операція ввійшла в історію визволення нашого краю, як одна із значних у війні з фашизмом.

В ніч на 3 жовтня 1943 року війська 5 гвардійської армії в кількох місцях форсували Дніпро. А вже 15 жовтня на його правий берег було переправлено 130 танків Т-34. Того ж дня війська Степового фронту після артпідготовки провели бої на розширення плацдарму.

Наступ гвардійців був стрімким. 17 жовтня вони звільнили від фашистів Попельнасте, а 24-го вийшли на рубіж південніше Нової Праги. Бездоріжжя стримувало маневреність техніки і піхоти. Але воїни проявили виключну наполегливість.

Для успішного наступу в напрямку Олександрії і Знам’янки командуючий Другим Українським фронтом генерал армії І. С. Конєв вирішив використати основні сили 5 гвардійської танкової армії, які були сконцентровані на північний схід від Олександрії. Восьмий механізований корпус був переданий у розпорядження 5-ї гвардійської армії О. С. Жадова.

Вранці 21 листопада 1943 року по всьому фронту 5-ї гвардійської армії розпочалась масована артпідготовка.

В боях за звільнення Олександрії відзначились війська генерал-лейтенанта Жадова, генерал-полковника танкових військ Ротмістрові, генерал-лейтенанта авіації Горюнова. Одинадцяти частинам присвоєно найменування “Олександрійські”.

Надвечір 5 грудня частини 29-го корпусу генерал-майора І. Ф. Кириченка та 18-го танкового корпусу полковника О. М. Фірсовича ввірвались на північну і східну околиці Знам’янки, а 9 грудня звільнили її від ворога.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту почали битву за визволення міста Кіровограда.

Радянське командування передбачало оточити і знищити угрупування противника шляхом обходу його з півночі військами 5-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант О. С. Жадов.

Армія прорвала оборону противника в районі Великої Мамайки (тепер село Підгайці Кіровоградського району) і вийшла до річки Інгул. Три дні тривала уперта битва, яка завершилась вранці 8 січня. Переможці крокували вулицями визволеного Кіровограда, і продовжуючи наступ, просунулися протягом дня ще на 4-12 км.

В оперативному зведенні за 11 січня 1944 року повідомлялося про те, що в районі Кіровограда за час боїв з 5 по 8 січня було знищено нашими військами:

танків – 293, гармат різних – 296, самохідних гармат – 40, мінометів – 121, кулеметів – 445, бронемашин – 94, автомашин – 978. Противник втратив тільки вбитими понад 15 000 солдатів та офіцерів.

Важко описати подвиги бійців і командирів 5-ї гвардійської армії під час визволення Кіровограда від гітлерівців. У боях за місто вони виявили високу витримку, доблесть і героїзм. А командуючий армією генерал Жадов усі етапи наступальної операції чітко спланував, розрахував взаємодію родів військ. І вони свою місію виконали блискуче, одними з перших увірвавшись у місто з північного боку.

5-а гвардійська армія, якою командував Олексій Семенович, відіграла вирішальну роль у розгромі фашистів під Кіровоградом, про що свідчать рядки з наказу Верховного Головнокомандуючого: “У боях за оволодіння містом Кіровоградом відзначилися війська генерал-полковника Шумилова, генерал-лейтенанта Жадова, танкісти генерал-полковника танкових військ Ротмістрова...

Особливо відзначились... 110-а гвардійська стрілецька Олександрійська Червонопрапорна дивізія полковника Огородова, 97-а гвардійська стрілецька Полтавська Червонопрапорна дивізія генерал-майора Анциферова...”

Визволивши Кіровоград радянські війська забезпечили собі сприятливі умови для подальшого наступу на правобережній Україні і, зокрема, для проведення Корсунь-Шевченківської операції.

Цим же наказом названі дивізії, нагороджені орденом Суворова другого ступеня. Обидва військові з’єднання входили до складу 5-ї гвардійської армії.

5-а гвардійська відзначилася у боях за Новоукраїнку, Помічну, інші населені пункти області.

Жадов О. С. брав участь у визволенні України, в Львівсько-Сандомирській, Вісло-Одерській, Берлінській та Празькій операціях.

У квітні сорок пятого 5-а армія вийшла на береги Ельби і в районі міста Торгау зустрілася з частинами 1-ї американської армії. Тут і скінчився бойовий путь 5-ї гвардійської.

8 травня 5-а гвардійська армія О. С. Жадова, взаємодіючи з частями армій В. Н. Гордова, П. С. Рибалка та 2-ї армії Війська Польського повністю оволоділа Дрезденом.

За час війни армія одержала 25 подяк від Верховного Головнокомандуючого. У її рядах виховано 110 Героїв Радянського Союзу. Троє з них – старший сержант З. Ш. Шайморданов, старшина І. Г. Бабанов та молодший сержант Б. Г. Габдрахманов – одержали високі звання у боях під Кіровоградом. В одному з підрозділів армії став Героєм наш земляк О. Ю. Жежеря.

За уміле керування військами, проявлені відвагу і мужність гвардії генерал-полковнику О. С. Жадову 6 квітня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни генерал армії О. С. Жадов був заступником головнокомандуючого сухопутними військами по бойовій підготовці. В 1950 році закінчив вищі академічні курси (ВАК) при Військовій академії Генштабу.

В 1950-1954 роках був начальником академії, яку колись сам закінчив, потім Головнокомандуючим Центральною групою військ.

В 1956-1964 роках 1-й заступник головнокомандуючого Сухопутними військами, з 1964 - 1-й замісник головного інспектора Міністерства оборони СРСР.

З 1969 року О. С. Жадов в Группі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання.

У 60-70 роки, працюючи на різних посадах Міністерства оборони, генерал Жадов не раз зустрічався з представниками нашої області у Москві, допомагав їм збирати матеріали для відтворення подій боїв за місто Кіровоград.

Завдяки йому було відкрито зал "Велика Вітчизняна війна" у обласному краєзнавчому музеї, музеях багатьох міст і сіл нашої області. У газетних публікаціях О. С. Жадов ділився спогадами про події років війни, описував епізоди, нікому до цього невідомі.

На знак подяки за участь у визволенні міста від фашистських окупантів виконком міської ради народних депутатів 4 січня 1969 року присвоїв Олексію Семеновичу Жадову звання Почесного громадянина Кіровограда. Його іменем названо вулицю у південно-західній частині міста.

До самої смерті генерал продовжував вірно служити Вітчизні.

Помер 10 листопада 1977 року. Похований на Новодівочому кладовищі в Москві.

В пам’ять про прославленого героя названа площа в Москві. На фасаді будинку № 75 по Ленінградському проспекті встановлена меморіальна дошка (автори - скульптор І. Казанський та архітектор Л. Андрєєв).

Ім’я генерала О. С. Жадова носить вулиця у м. Кременчуці Полтавської області та в багатьох містах Росії.

Генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу,

Почесний громадянин м. Кіровограда.

Звання присвоєно 4 січня 1969 року.

Нагороджений: двома орденами Суворова першого ступеня,

Трьома орденами Леніна,

Орденом Жовтневої Революції,

П’ятьма орденами Червоного Прапора,

Орденом Кутузова першого ступеня,

Орденом “Червоної Зірки”,

Орденом “За службу Вітчизні у Збройних Силах СРСР” 3 ступеня

6-ма іноземними орденами

Література:

1. Великая Отечественная война. 1941-1945. Энциклопедия. Гл. редактор М. М. Козлов. - М.: Сов. энциклопедия, 1985. - 831 с.

2. Великая Отечественная война. 1941-1945. События. Люди. Документы. Краткий исторический справочник. М.: Политиздат, 1990. – 421 с.

3. Гергеленко С. Згадуючи війну // Кіровоградська правда. - 1994. – 8 січня.

4. Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. - М.: Воениздат, 1987. - 900 с.

5. Даценко В. Кіровоград визволяв «хрещеник» Сталіна // Кіровоградська правда. – 2013. - 11 січня. – С.9

6. Жадов А. С. Четыре года войны. - М.: Воениздат, 1978. - 334 с.

7. Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область. УРЕ. - 1972. - 816 с.

8. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни. 1941-1945. -Дніпропетровськ: Промінь, 1965. - 307 с.

9. Козир І. А. Історія рідного краю. - Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка. - 72 с.

10.Командарм гвардійської [Про О. С. Жадова] // Кіровоградська правда. - 1984. - 27 січня.

11. Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі. - Історико-публіцистичний нарис. – Кіровоград: ТОВ “Діаграма”, 2004. - 296 с.

12.Українська радянська енциклопедія. Вид. 2-е. Т. 4. - с. 103.

13. Чабаненко В. В. Прославлені у віках: Нариси про героїв Радянського Союзу – уроженців Кіровоградської області. - Дніпропетровськ: Промінь, 1983. - 367 с.

14. Шевченко С. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни. На допомогу вчителю. - Кіровоград. - 2004. - 20 с.

15. Як це було // Кіровоградська правда. - 1999. - 5 січня (Визволення Кіровограда).

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх