Почесні громадяни
Дацький Василь Нестерович
Єрещенко Микола Юхимович
Жадов Олексій Семенович
Каліхов Михайло Іванович
Кандідов Михайло Дмитрович
Конєв Іван Степанович
Родимцев Олександр Ілліч
Ротмістров Павло Олексійович
Самчук Іван Олексійович
Семенов Дмитро Іванович
Степанов Михайло Дмитрович

Кандідов Михайло Дмитрович

Кандідов Михайло Дмитрович народився 15.квітня 1920 року в м. Борисоглебську Воронезької області в сім'ї військовослужбовця. Після закінчення школи, у 1939 році призваний до лав армії в танкові війська. Потім навчався в 29-му учбовому танковому полку м. Саратова.

На початку Великої Вітчизняної війни, у червні 1941 року, Кандідов М. Д. був направлений на Північний фронт - до Білорусії командиром танкового взводу. Під час визволення м. Кіровограда командир 31-танкової дивізії Кандідов М. Д. отримав поранення, знаходився на лікуванні в Кіровоградському військовому шпиталі. Після одужання знову повернувся на фронт. Брав участь у танковій битві під Прохорівкою, в обороні м. Москви, визволенні міст Орел, Курськ, Бєлгород, Харків, Люботин, Кременчук, Умань, а також деяких міст Молдавії, Румунії та Угорщини.

За перемогу в нерівному бою з кількома німецькими танками Трансільванії Король Румунії нагородив Михайла Кандідова Офіцерським Лицарським Хрестом.

З 02.07.1941 року по 06.05.1945 року екіпаж танка під командуванням гвардії капітана Кандідова М. Д. провів 285 танкових атак та 34 розвідки боєм. За цей період знищено 10 ворожих танків, 3 бронемашини, 5 зенітних та 17 протитанкових гармат, 5 мінометів, 11 автомашин, залізничний ешелон з військовою технікою, 130 солдат та офіцерів. Завдяки високому професіоналізму, відмінній службовій підготовці танковий батальйон під його командуванням у боях з Японією мав найнижчу кількість загиблих і поранених серед подібних підрозділів.

Війну Кандідов М. Д. закінчив у званні капітана. Переніс 7 поранень та контузію, під ним згоріло 14 танків, провів 285 танкових атак. У 1947 році звільнений у запас.

Після війни за свою прямоту і відвертість довелося скуштувати таборів ГУЛагу

В цивільному житті Михайло Кандідов працював оформлювачем, мешкав у різних містах, але більше всього жив в Кіровограді, який особисто визволяв. Поруч біля села Сазонівка був підбитий один з чотирнадцяти його танків.

З 1980 року займався активною громадською діяльністю. За його безпосередньої участі створено Кіровоградське міське товариство інвалідів Великої Вітчизняної війни та інших воєн. Кандідов М. Д. 5 років перебував на посаді заступника голови цього товариства. Особисто доклав багато зусиль у забезпеченні соціального захисту прав інвалідів, ветеранів війни, військової служби, громадян похилого віку.

Кандідов М.Д. брав активну участь у патріотичному вихованні молоді та призовників, написав книгу спогадів "Сповідь недобитого танкіста".

За визволення молдавського міста Бєльці йому присвоєно звання "Почесний громадянин м. Бєльці". Є Почеснимгромадянином містечка Пересічне, що на Харківщині.

Бойові подвиги відзначені орденами: Червоної Зірки, Червоного прапора, Великої Вітчизняної війни І ступеня, Олександра Невського, Богдана Хмельницького; нагрудними знаками: "За звільнення Харкова", "За звільнення Мінська", "За звільнення м. Бєлці", "За звільнення м. Кишинева. За мужність, самовідданість, виявлені у боротьбі за свободу і незалежність Вітчизни, особистий внесок у патріотичне виховання підростаючого покоління, активну громадську діяльність нагороджений відзнаками виконавчого комітету Кіровоградської міської ради "За заслуги" І, II ступенів.

Звання почесного громадянина міста Кіровограда присвоєно у 2006 році.

Помер М. Д. Кандідов 2 серпня 2008 року.

Література:

Верстюк О. Вдячність тривалістю в життя / О. Верстюк // Вечірня газета. - 2008. - 9 травня. - С. 3.

Макей Л. Висока нагорода за мужність і героїзм / Л. Макей // Народне слово. - 2008. - 19 червня. - С. 1.

Мельник Н. Чотирнадцять життів "недобитого" танкіста / Н. Мельник // Голос України. - 2008. - 8 травня. - С. 19: фото.

Пам‘яті Михаїла Дмитровича Кандідова // 21-й канал. - 2008. - 7 серпня. - С. 3.

Почесний громадянин міста // Новий Погляд. -2006. - 7 вересня. - С. 1: фото.

Рыбченков Г. Другая война Михаила Кандидова / Г. Рыбченков // Украина-Центр. - 2007. - 23 августа. - С. 1, 3.

Україна. Президент (2005 - 2010; Ющенко В. А.). Про відзначення державними нагородами України ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років з нагоди Дня Перемоги 9 травня: Указ Президента України від 5 травня 2008 року № 418/2008 // Урядовий кур'єр. - 2008. - 28 травня. - С. 9-10.

Юрченко А. Город простился с Михаилом Кандидовым / А. Юрченко // Украина-Центр. - 2008. - 8 августа. - С. 7.

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх