Герої тилу
Тютюшкін Семен Фокович
Уманська Людмила Наумівна

Тютюшкін Семен Фокович

Він був залізничником, одним із перших, кому присвоїли у воєнні роки звання Героя Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і молот». Всього за 1941-45 роки таке звання було присвоєно 202 громадянам Вірменії, Азербайджану, Білорусії, Казахстану, Молдови, Російської Федерації, України, в тому числі й 127 залізничникам. Семен Тютюшкін став єдиним кіровоградцем, одним з небагатьох працівників Одеської залізниці, кого нагородили званням Героя Соціалістичної праці у роки війни.

Народився Тютюшкін Семен Фокович 16 квітня 1901 року в Єлисаветграді (зараз Кіровоград). Його батько працював на заводі Ельворті (завод «Червона Зірка»), мати була домогосподаркою. Семен зміг закінчити тільки 4 класи — треба було йти працювати. З 1917 року працював у депо залізничної станції Єлисаветград помічником слюсаря. Після служби в армії повернувся в депо, яке змінило назву, як і наше місто (тривалий час воно називалось Кірово-Українське). Перед війною Семен Фокович працював уже машиністом, керував великовантажними потягами.

Війна почалася для нього несподівано. Привів вантажний поїзд на станцію Помічна, там і дізнався про віроломний напад фашистів.

З початком Великої Вітчизняної війни країна перейшла на військовий режим. Залізничникам випала особлива місія не тільки виконання військових операцій, постачання армії боєприпасів і продовольства, евакуація господарства і населення, а й забезпечення зв'язку між фронтом і тилом. Найцінніші вантажі залізничники вже відправили на схід: евакуювали завод «Червона зірка» та інші підприємства з Кіровограда вглиб країни.

3 серпня з Наркомату шляхів надійшов наказ про евакуацію усіх локомотивів. Напередодні Семен Фокович устиг відправити у тил сім'ю. Наступного дня настала і його черга. В поїзді, який вела бригада Тютюшкіна, їхало керівництво станції Кірово-Українське й депо, прямували в бік Знам'янки. І ось їм повідомили, що фашисти вже в Хіровці, куди прямував потяг. Діяти треба було швидко. Після короткої наради військових і залізничників вирішили перед паровозом пустити дрезину з вибухівкою. Накрили її брезентом, а зверху накидали залізяччя. Хоч як спішно готувалась операція, розрахували все правильно. Тепер все залежало від машиніста: треба було витримати необхідну дистанцію між дрезиною і паровозом, щоб не злетіти з рейок від вибуху. Рвонуло якраз у найбільшому скупченні ворогів. А через декілька секунд повз вокзал промчався поїзд. Уцілілі гітлерівці не встигли обстріляти його. Добравшись до Харкова, Тютюшкін одержав призначення в депо Тихвин Північної залізниці. Більше року знаходився в тих краях наш земляк. Робота, як він казав, була звичайною: перевозив війська і бойову техніку, майже на передову доставляв боєприпаси, переправляв у глибокий тил поранених. Доводилось доставляти продовольство в голодуючий Ленінград.

Нелегко доводилось залізничникам у прифронтовій зоні. Жодна поїздка не обходилася без того, щоб не налетіли літаки. Цілились в потяг, а головне — в паровоз. Для ворожих літаків поїзди як на долоні — залишаються хоч і рухомою, а все ж мішенню, що прив'язана до колії... В паровозній кабіні не чути гулу літаків, котрі наближаються, тому локомотивна бригада виділяла людину, яка спостерігала за небом.

Тютюшкін постійно удосконалював обладнання та проводив уроки з ремонту. Його бригада першою в депо Тихвин за прикладом вологодських машиністів наростила борти тендера паровоза, щоб брати більший запас палива, аби вистачило й на зворотній шлях.

Восени 1942 року була сформована колона № 12 особливого резерву Наркомату шляхів. Колони зіграли особливу роль у проведенні Сталінградської операції. Перевезення на цьому напрямку здійснювали одночасно 500 паровозів. Одним із них керував Тютюшкін. Щоб надійніше захистити бригаду від куль, Семен Фокович наварив лист броні на дах кабіни. Під нею впевненіше почували себе нові помічник і кочегар. Першим же рейсом Семен Фокович перевозив одну з піхотних частин. Почувши вибухи попереду на колії, побачив, що їх атакують декілька ворожих танків та автоматники. Зав'язався бій. Хтозна, чим би він скінчився, якби не підоспіли наші танки...

Дорогами війни колона №12 пройшла через усю Україну, Білорусію, частково Прибалтику, закінчивши війну в Європі. Семена Тютюшкіна було нагороджено медалями «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», «За доблесну працю», «За взяття Варшави».

Відразу ж після Сталінградської битви на визволеній від ворога территорії почалася відбудова зруйнованого господарства. Сталінград лежав у руїнах. Розруха на станції, в депо. Тисячі розбитих й спалених локомотивів і вагонів. Вимагалась титанічна робота по відродженню господарства. Тютюшкін працював не шкодуючи ні сил, ні здоров'я.

Інженер-лейтенантом, почесним залізничником повернувся Тютюшкін у рідне депо. Від високих посад відмовився, водив поїзди до Помічної і Знам'янки. В 1945-му його нагородили почесним знаком «Відмінний паровозник». У 1948-му в Кіровограді Тютюшкіна було обрано депутатом міської ради. За сумлінне виконання професійних обов'язків С. Ф. Тютюшкіна вдруге нагородили орденом Леніна. Ось таким був скромний герой з нашого міста. Прожив він майже 80 років і залишив добру пам'ять про себе.

Щоб вшанувати пам'ять Семена Фоковича на будинку залізничної станції міста Кіровоград 6 листопада 2008 року відкрито меморіальну дошку, скульптор якої Френчко В. В. на високому художньому рівні відтворив образ відважного залізничника. Право відкриття меморіальної дошки було надано першому заступнику начальника Знам'янської дільниці залізничних перевезень Матвієнку В. В. та онуку Семена Фоковича, краєзнавцю Тютюшкіну Ю. В.Тепер кожен, хто буде вирушати в далеку путь або приїздити до нашого міста, зможе дізнатись ім'я нашого героя.

Література

Багацький Л. Залізничник із зіркою за працю. — Кіровоградська правда. — 2011. — 15 квітня. — с. 10.

Герой із нашого міста // Вечірня газета. — 2007. — 7 грудня. — С. 5.

Кравчук В. Семен Тютюшкін — герой-залізничник / В. Кравчук // Молодіжне перехрестя. — 2008. — 8 травня. — С. 1, 3 : фото.

Куманський Б. І. Протяжний гудок як салют Герою / Б. Куманський // Народне слово. — 2008. — 8 листопада. — С. 2.

Лісниченко Ю. Вшанували героя-залізничника / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. — 2008. — 14 листопада. — С. 3.

Матівос Ю.         Машиніст особливої колони / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. — 2006. — 6 травня. — С. 2. : портр; Народне слово. — 2006. — 6 травня. — С. 2.

Меморіальні дошки на честь земляків // 21-й канал. — 2008. — 26 червня. — С. 1.

Пархомчук В. Залізничник — Герой / В. Пархомчук // Кіровоградська правда. — 2007. — 9 листопада. — С. 2.

Стасюк Б. Меморіальний трикутник Тютюшкіна / Б. Стасюк // Кіровоградська правда. — 2010. — 27 квітня. — С. 5.

Френчко Л. В честь первого Героя / Л. Френчко // Ведомости Плюс. — 2008. — 28 ноября. — С. 8 : фото.

Френчко Л. Герои Социалистического труда. Взлеты, падение и полное забвение / Л. Френчко // Ведомости Плюс. — 2008. — 8 февраля. — С. 8.; 15 февраля. — С. 7 : фото.

Шкабой В. Вшанували героя / В. Шкабой // Молодіжне перехрестя. — 2008. — 13 листопада. — С. 2.

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх