Учасники бойових дій
Візир Микола Семенович
Гордієнко Марія Михайлівна
Горячов Іван Михайлович
Грек Клавдія Василівна
Гузема Федір Петрович
Гусинський Тимофій Демидович
Кондрашов Федір Гурійович
Мітіров Дмитро Сергійович
Муха Варвара
Пашко Андрій Єфремович
Петренко Петро Григорович
Погребецький Володимир Абрамович
Сергій Іванович Скиба
Спасов Павло Феодосійович
Стрельцов Петро Васильович
Тарковський Семен Матвійович
Урсаленко Іван Федорович
Фесенко Василь Порфирович
Фурлет Олександр Панасович
Чернега Іван Михайлович
Чміль Олексій Михайлович
Шевельова Антоніна Пилипівна
Шкурко Степан Олексійович

Візир Микола Семенович

 Штурман майор Візир

«Комсомольцю, на літак!»- цей заклик прозвучав в 30-х роках на з’їзді ВЛКСМ. Тисячі комсомольців відгукнулись на нього. Зі шкільної парти, від станка чи плуга за комсомольською путівкою вони приходили до шкіл Військово-Повітряних сил. Багато хто з них став майстром своєї справи. Успішно пройшли випробування вогнем у роки Великої Вітчизняної війни, завоювавши Перемогу, славу та визнання людей.

Такі відважні юнаки були й у нашій Великій Висці. Це, перш за все, Герой Радянського Союзу Євген Миколайович Жердій та штурман майор Микола Семенович Візир.

Про Героїв Радянського Союзу Орлова та Жердія ми знали ще зі шкільних років.

Євген Миколайович Жердій – лейтенант, командир ланки 273-го винищувального полку 268-ї винищувальної авіаційної дивізії 8-ї повітряної армії. Народився 5 квітня 1918 року в нашому селі. Після десятирічки працював на шахтах Донбасу, вступив до Чугуївського військового авіаційного училища. На фронті воював з 11 травня 1942 року. Здійснив 80 бойових вильотів, брав участь у 14 повітряних боях. Особисто збив чотири літаки і стільки ж – у групових боях. Нагороджений орденом Червоного Прапора.

14 червня над селом Гусинкою Круп’янського району Харківської області збив «мессершмідта», другого – таранив. Загинув у цьому ж бою. Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 5 листопада 1942 року старшому лейтенантові Євгенові Жердію посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На місці загибелі пілота встановлений обеліск.

Минулого року моя колега показала мені книгу, яка її зацікавила. Цю книгу їй передали з помешкання нашого покійного односельця Малихіна. Вона з дарчим написом «Малыхину от Визира Николая Семеновича. 1988 год, май месяц». Це книга Героя Радянського Союзу Григорія Петровича Євдокимова «300 вильотів за лінію фронту».

У ній автор пише про нашого земляка-льотчика Миколу Візира. Як з’ясувалося – це наш односельчанин, проживав він на вулиці Вербовіцького (тоді Поштова), 9. Виявляється, що майже сусід.

Автор хоч і епізодично, але згадує про свого побратима Миколу Візира. Але з цих невеличких уривочків ми можемо дізнатися, яким був наш земляк. Сам Григорій Петрович Євдокимов – учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, штурман бомбардирувальної авіації – у своїй книзі розповідає про мужність та героїзм, бойову майстерність льотчиків 449-го БАП, в якому воював і сам.

Жовтень 1943 року. «Мы сидели на аэродроме Близнецы, что в 20 километрах восточнее станции Лозовая. В ночь с 24 на 25 октября в штаб поступило распоряжение – одиночным экипажем произвести разведку сосредоточения и передвижения немецко-фашистских войск в районе Днепропетровска, Днепродзержинска, Пятихаток, Кривого Рога.

– Вызовите экипаж Жолобова, – приказал мне как дежурному по части начальник штаба А.Н.Угольков. Когда Жолобов, Визир, Зинченко и Инсарский прибыли на КП, Угольников подозвал их к лежащей на столе карте и сказал:

– Штабом армии нам поставлена задача – разведать группировку войск противника в районе... – и его остроотточеный карандаш упирался последовательно в контрольные ориентиры, указанные в задании... Вылет немедленно по готовности».

Через декілька хвилин літак вирулив на бетонну смугу, щоб злетіти. «Шли под облаками. При подходе к линии фронта облачность понизилась до 200-300 метров. Временами шёл дождь. Пилотировать самолет и вести ориентировку становилось все труднее.

– До Днепропетровска 2 минуты, – доложил штурман Визир летчику. Вражеские прожектора уже шарили в поднебесье, стараясь поймать непрошеного гостя. Вскоре зенитчики открыли очень плотный огонь... «Сбрасываю САБ (светящаяся авиационная бомба)», – донеслось в наушниках, и тут же сквозняком занесло в кабину резкий запах сгоревшего пороха: сработал пиропатрон. Закрыв люки, штурман подался вперед и стал на колени у переднего обреза остекления. Мощный световой пучок САБ повис над самыми крышами большого количества скопившихся на станции вагонов. По паутинкам прилегающих к станции дорог двигались автомашины, танки, но шли они не к станции, а от нее».

У таких складних умовах екіпажу вдалося пройти весь маршрут. У результаті був установлений масовий рух бойової техніки ворога, яка рухалась в західному напрямку, на усіх шосе та залізничних коліях. При першому приближенні штурман Візир нарахував до 3000 автомашин та танків, близько 150 ешелонів. Отримані дані наш односелець передав відкритим текстом.

«Зима 1944 года. Войска 3-го Украинского фронта ведут упорные бои за Правобережную Украину. Красные стрелы на оперативных картах штабов упирались в названия городов Корсунь-Шевченковский, Звенигород, Кировоград, Кривой Рог и далее, как бы вырвавшись на простор, стремительно перекинулись на Каменец-Подольск, Черновцы, Яссы, Кишинев, Одессу.

Низкая облачность, частые снегопады, метели резко ограничивали боевую работу авиации. В полет выпускались только экипажи, отлично владеющие техникой пилотирования по приборам, имеющие навык ориентировки при ограниченной видимости. В эти дни особое развитие получила так называемая охота – вид боевой деятельности, которую летчики особенно любили. В таком полете экипаж вел разведку, наносил бомбовые и штурмовые удары, вступал в воздушное единоборство с противником. При этом цель для нанесения бомбового и штурмового удара экипаж выбирал самостоятельно, на свое усмотрение. Поэтому в группу «охотников» подбирались наиболее слетанные экипажи, обладающие смелостью, решительностью и, конечно, инициативой. Кроме этого «охотники» должны были отлично разбираться в тактической подготовке как по авиационным, так и общевойсковым вопросам. Всем этим требованиям отвечал экипаж Валентина Жолобова в составе группы штурмана Николая Визира».

«...Оставляя за собой клубящееся облако снежного вихря, самолет оторвался от земли и тут же растворился в темноте фронтового неба. Все внимание Жолобова на приборах: авиагоризонте, указателе скорости, компасе, так как линия горизонта совсем не просматривалась и пилотировать приходилось только по приборам. Штурман Николай Визир внимательно следил за припорошенной снегом, изрытой снарядами и бомбами землей. Задача у него очень сложная: при отсутствии горизонтальной видимости вывести самолет на поворотные ориентиры и не просто вывести, но и определить сосредоточение войск противника, его передвижение. Николай посмотрел на светящийся циферблат часов: до расчетного времени выхода самолета на станцию Новый Буг осталась одна минута.

– Инсарский, – предупредил он стрелка, – смотри внимательно за землей. Под нами должна быть станция.

Вот секундная стрелка сделала последний оборот, а внизу по-прежнему, как в глубоком колодце: ни звука, ни света. Николай вплотную прислонился к нижнему остеклению кабины. «Неужели ошибся в расчетах?» – мелькнула мысль. Вдруг сердце учащенно забилось – на земле появились несколько тускло-желтых размытых пятен, которые тотчас растворились в ночном сумраке.

– Инсарский, ты что-нибудь заметил? – спросил Визир.

– По-моему какие-то огоньки на земле мелькали, – ответил тот.

– Валя, сделай еще заходик, я «фонарики» сброшу (фонариками называли светящиеся бомбы).

– Хорошо. Выполняю.

И самолет, опустив левое крыло, замкнул круг.

Две стокилограммовые светящиеся бомбы ушли к земле, и тут же два мощных светильника разогнали ночной мрак. Экипаж увидел, что все основные, а также запасные и подъездные пути заняты эшелонами. Штурман насчитал их 17. Тотчас от земли потянулось до десятка огненных струй.

– Командир, станция забита эшелонами, – сказал Визир, – сделай еще один заход, я сброшу бомбы.

Пока самолет строил маневр, Николай выставил на прицеле уточненные данные для бомбометания. А плотность зенитного огня все нарастала. Но огонь немцы вели наугад: они не могли видеть самолет, находящийся выше светящихся бомб. Нажата боевая кнопка, и секунды спустя к небу взметнулось несколько мощных взрывов. Нижняя кромка облаков засветилась багровым пламенем – бомбы попали в цистерны с бензином. Бушующие языки пламени перекидывались на соседние эшелоны, склады, пристанционные здания... Жолобов кинул облегченную машину в облака и, круто изменив курс, вышел из зоны обстрела.

Через 4 дня от партизан поступило донесение – на станции Новый Буг начисто сгорело 17 эшелонов с техникой и горючим. Уничтожены также склады и пристанционные здания. Все члены экипажа за этот полет были награждены боевыми орденами».

А ось як характеризує автор нашого земляка: «Под стать ему (Евгению Мясникову) был и его штурман Николай Визир, безупречно знавший штурманское дело. Он в любую погоду, днем и ночью, мог провести самолет точно по заданному маршруту, в заданное время поразить цель или выполнить воздушное фотографирование, вывести машину на аэродром посадки: если на борту Николай Визир – любое задание будет выполнено».

Навіть будучи пораненим, Микола Семенович виконав своє завдання. Одного разу після вильоту на завдання літак «со страшной силой тряхнуло. В кабину ворвался удушливый запах серы. Темно и трудно дышать. Вспыхнул левый мотор. За стеклами фонаря перекосилось небо, самолет стал палать, не повинуясь больше летчику. Тяжело ранен штурман. С большим трудом летчику удалось сбить пламя с двигателя и вывести машину в горизонтальный полет. Отдав команду ведомым следовать обратно самостоятельно, Е.Мясников повел свою поврежденную машину на одном работающем двигателе. Николай Визир, временами теряя сознание от потери крови, все же сумел вывести самолет на свой аэродром».

Зонатта Іщенко

с. Велика Виска Маловисківського району.

 

Іщенко З. Штурман майор Візир // Народне слово. – 2013. – 18 липня. – С. 7

 

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх