Учасники бойових дій
Візир Микола Семенович
Гордієнко Марія Михайлівна
Горячов Іван Михайлович
Грек Клавдія Василівна
Гузема Федір Петрович
Гусинський Тимофій Демидович
Кондрашов Федір Гурійович
Мітіров Дмитро Сергійович
Муха Варвара
Пашко Андрій Єфремович
Петренко Петро Григорович
Погребецький Володимир Абрамович
Сергій Іванович Скиба
Спасов Павло Феодосійович
Стрельцов Петро Васильович
Тарковський Семен Матвійович
Урсаленко Іван Федорович
Фесенко Василь Порфирович
Фурлет Олександр Панасович
Чернега Іван Михайлович
Чміль Олексій Михайлович
Шевельова Антоніна Пилипівна
Шкурко Степан Олексійович

Стрельцов Петро Васильович

«Спасибі тобі, батьку й дідусю»

Коли слухаєш розповіді про ветеранів минулої війни, а особисто їх не знаєш, то мимоволі в уяві здебільшого формується образ відчайдушної людини. Героїчної, кремезної, високого зросту, дужої, з вольовим обличчям та орлиним поглядом. Та ось зі старих світлин на мене дивиться Петро Васильович Стрельцов, який у складі військ Другого Українського фронту брав участь у Кіровоградській наступальній операції в січні 1944 року. І помічаю, що він був на зріст не надто високим. І не таким уже й кремезним, як про те подумалося під час розмови з його дочкою Оленою Петрівною Москаленко.

Петро Стрельцов у складі 1716 зенітного артилерійського полку 6 Червонопрапорної ордена Суворова механізованої бригади 8 Олександрійського Червонопрапорного ордена Кутузова механізованого корпусу 5 гвардійської танкової армії під командуванням генерал-полковника Павла Олексійовича Ротмістрова звільняв Кіровоградщину від фашистів.

Вдивляюся у добре, відкрите, але по-військовому зосереджене обличчя визволителя на фотографіях. Слухаю журні спогади доньки про незабутнього батька. І намагаюся уявити, що відчував Петро Стрельцов у травні сорок п'ятого.

- За мужність і відвагу на війні батько нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, орденами Вітчизняної війни та «За мужність», багатьма медалями. Неодноразово повторював, що війна - це зло, якому не повинно бути місця на землі, - згадує Олена Петрівна. - Мій тато був людиною рідкісного душевного таланту. Умів цікаво розповідати, по-філософськи і з гумором мислив. Був скромним і цілеспрямованим, здатним приймати правильні рішення, підказані життєвим досвідом, знаннями, глибоким осмисленням пережитого на війні і вірою в справедливість. Ці якості дуже допомагали йому в громадській роботі. На посаді незмінного голови товариського суду мікрорайону Арнаутове він для людей завжди знаходив доречні слова. Мене з сестрою Аллою, яка живе в Магадані, та вже покійним братом Віктором змалечку привчав до домашньої роботи. Доручав, наприклад, наносити води з колодязя, про що ми благополучно забували вже через двадцять хвилин за дитячими іграми. А він, повернувшись із роботи, міг запросто підняти нас із ліжка і проконтролювати, як виконали ранкову обіцянку. Так він привчав нас дотримуватися слова, привчав до дисципліни та порядку навіть у дріб'язкових справах. А ще вчив бути добрими, допомагати людям. Жити поруч з ним було цікаво і відповідально. Від своїх батьків я успадкувала житейську витривалість та розсудливість, вимогливість до себе й моїх дітей, внутрішню організованість і зібраність, життєву мудрість і природний розум.

Більше десяти років тому пішов Петро Васильович за межу. Однак і дотепер Олену бадьорить з портрета на стіні теплий погляд батька. Як родинну святиню зберігає Олена Петрівна вдома урядові нагороди батька, архівні документи, пожовклі фронтові світлини. Та ще видану друком у Москві раритетну книгу мемуарів «Минометчики вспоминают...» з розповідями його однополчан про участь у війні. Є в книзі і його прізвище, солдата Великої Вітчизняної. А ще згадує батькову улюблену та невмирущу пісню: «Где же вы теперь, друзья-однополчане, боевые спутники мои ?» Вона й сьогодні, на жаль, уже без нього, ріднить ветеранів минулої війни.

Дізнався від Олени Петрівни про зворушливі зустрічі її батька з фронтовими побратимами, колишніми учнями 33-ї школи та читачами бібліотеки № 7. За участі депутата Кіровоградської міськради Вадима Дриги та завідувачки бібліотеки Лариси Бардакової два роки тому тут був оформлений куточок «Зірка Пам'яті». Він присвячений єдиному на мікрорайоні Арнаутове учасникові звільнення Кіровограда П.В. Стрельцову.

... Народився Петро на білоруській землі, з якої родина Стрельцових після революції була виселена до Краснодару. Ще з шкільних років непогано танцював. Мріяв про далекі подорожі. Захоплювався романами Мопассана, Гюго, Драйзера. Навчався у балетній школі та педагогічному училищі, працював на заводі. До армії пішов у лютому 1942 року і був зарахований до полкової школи, де готували молодших військових командирів. Перше бойове хрещення дістав під Сталінградом, був поранений у ногу під час штурму однієї з «висоток» ворога.

Після шпиталю Стрельцова направили до складу офіцерського резерву в місті Горькому, а вже звідти він потрапив до сформованого у Підмосков'ї в жовтні 1943 року восьмого механізованого корпусу 5-ї гвардійської танкової армії, який пізніш отримав назву «Олександрійський». Командир батареї мінометів лейтенант Стрельцов воював півтора року, пройшовши 460 днів та ночей з боями понад дві тисячі кілометрів. По війні згадував: «21 листопада 1943 року моя батарея першою за наказом начальника штабу вийшла до Олександрії і відразу потрапила під артилерійський та мінометний вогонь. Довелося відійти назад. Однак уже 23 листопада нашими бійцями було знешкоджено два спостережні пункти противника, один кулемет і біля 30 гітлерівців. Другий бій ми провели в районі села Бандурове, де батарея на чолі з командиром старшим лейтенантом Ємельяновим знищила дві кулеметні точки ворога. 1944 рік я зустрів у селі Вершино-Кам'янці Новгородківського району. Бійці вийшли з окопів та бліндажів на відстані 300-500 метрів від переднього краю нашої оборони і дали у нічне повітря новорічний салют».

Згадував ветеран війни і про свою особисту участь у звільненні обласного центру, під час якого у запеклих боях загинуло 37 тисяч воїнів. Частенько цитував рядки з надрукованої в газеті «Кіровоградська правда» поезії земляка-фронтовика Івана Ісаєва: «Здрастуй, Кіровоград! Тихше серце! Салют в тишині лунає з 224 гармат - це столиця Москва сьогодні вітає війська, що звільнили Кіровоград!»

У березні 1944 року восьмий механізований артилерійський корпус був виведений з передової на поповнення в Кіровограді людьми і технікою. Під час цієї вимушеної перерви між боями познайомився Петро Стрельцов на танцях у нинішньому міському парку Перемоги з веселою дівчиною на ім'я Марія. Одружилися під час короткотермінової відпустки з армії у переможному сорок п'ятому році.

Війну закінчив у званні капітана. Ще три роки проходив кадрову військову службу на території Польщі. Повернувшись додому, працював на різних посадах у галузях господарства, останні роки життя - на заводі «Червона зірка». Залишався вимогливим і принциповим у ставленні до покладених на нього обов'язків. Удвох із люблячою дружиною Марією Борисівною підняли трьох дітей. Дали їм пристойну освіту, раділи шістьом внукам. А ті наповнювали оселю радістю та гордилися своїм героїчним дідусем – звитяжцем Великої Перемоги. Цього року відважному фронтовикові, чий подвиг вдячним словом пророста у пам’яті тих, хто його знав, виповнилося б сто років, до яких він так бажав дожити…

Похований мужній воїн з військовими почестями на Арнаутівському кладовищі обласного центру. Завжди полум'яніють квіти на його скромній могилі.

Цього року 70-ту річницю визволення Кіровограда зустріли лише десятеро його учасників з числа жителів обласного центру. Пригадую, під час святкування 55-ї річниці визволення нашого міста їх було 53...

Спливають у свічаді пам'яті рядки з вірша місцевого поета Дмитра Танського про ветеранів минулої війни: «Не згасне блиск зірок на їх могилах, солдати, ви живі в людських серцях...»


Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ

Саржевський А. «Спасибі тобі, батьку й дідусю» // Наше місто. – 2014. – 6 лютого . – С. 14

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх