Учасники бойових дій
Візир Микола Семенович
Гордієнко Марія Михайлівна
Горячов Іван Михайлович
Грек Клавдія Василівна
Гузема Федір Петрович
Гусинський Тимофій Демидович
Кондрашов Федір Гурійович
Мітіров Дмитро Сергійович
Муха Варвара
Пашко Андрій Єфремович
Петренко Петро Григорович
Погребецький Володимир Абрамович
Сергій Іванович Скиба
Спасов Павло Феодосійович
Стрельцов Петро Васильович
Тарковський Семен Матвійович
Урсаленко Іван Федорович
Фесенко Василь Порфирович
Фурлет Олександр Панасович
Чернега Іван Михайлович
Чміль Олексій Михайлович
Шевельова Антоніна Пилипівна
Шкурко Степан Олексійович

Чміль Олексій Михайлович

Гартований вогнем

Оповідаючи для запису спогади, у яких немає вигадок про минулу війну, 90-річний кіровоградець Олексій Михайлович Чміль й наразі дивується тому, що пройшов з боями шість фронтів, три роки перебував на передовій, двічі за один день потрапляв у так звану «мертву зону» у чистому полі під час ворожої стрілянини і вижив після трьох поранень, чотирьох контузій та тяжкої хвороби на тиф.

- Народився я у багатодітній сім'ї, - розповідає ветеран. - Батьки були працьовитими людьми і своїх дітей привчали до роботи. Вже з четвертого класу я мантачкою гострив людям коси, в'язав снопи, підносив жниварям воду, обробляв сорок соток землі, яка безкоштовно виділялася місцевою владою у користування селянам. Після здобуття семирічної освіти 1939 року на конкурсній основі продовжив навчання у Кременчуцькому бібліотечному технікумі, перерване війною. На фронт мав йти за віком восени, тож копав окопи та протитанкові рови поблизу Світловодська, готуючи міцну оборонну систему та намагаючись виконувати встановлені норми, на людину - три куби землі. На війну пішов добровольцем у серпні 1941 року і був зарахований до складу 13 запасного стрілецького полку, який дислокувався в місті Святогорську. Там прийняв присягу і отримав «Службову книжку червоноармійця», а затим був направлений на посаду зв'язківця-стрільця до 3 стрілецького полку 216-ї стрілецької дивізії.

Своє перше бойове хрещення 19-річний юнак прийняв на Південному фронті 3 жовтня 1941 року під Ростовом-на-Дону. Лише інколи у перерві між боями бачив, як ніч перетворюється в день, а після ночі настає ранок. Як сходить сонце і як піднімається над полем герцю криваво-червоний місяць.

Сім місяців був на передовій рядовий Олексій Чміль, а в травні 1942 року став курсантом Житомирського піхотного училища, розташованого в районі міста Новочеркаська біля станції Персиянівка. Якраз у ньому відбувся черговий випуск лейтенантів, але наступному набору курсантів, до якого потрапив і Олексій Чміль, вчитися не довелось, бо після карантину наступного місяця всіх курсантів підняли по тривозі і в закіптявілих військових ешелонах повезли в напрямку Сталінграда. Висадилися на залізничній станції Куберне, неподалік Котельникового, де училище було переформоване в загальновійськові стрілецькі батальйони, а 19 липня - в Житомирський курсантський стрілецький полк, що увійшов до складу 64-ої армії Сталінградського фронту. Того ж дня курсанти розпочали запеклі й кровопролитні бої з 4 німецькою танковою армією, а вже 26 серпня 1942 року у нічному бою Олексій був поранений у ліву гомілку та направлений до евакогоспіталю в калмицьке село Тебектемерово. До слова, про ті події згадує командувач 64-ої армією генерал-полковник М.С.Шумилов: «Звичайно, тяжко було їм воювати, але ніхто не нарікав, не скаржився. Все перенесли на своїх плечах. Курсантів можна було звинуватити хіба що у зайвій самовпевненості, в недооцінці противника, у безмежній мужності - тільки не в боягузтві. Безстрашний був народ...»

А ось що пише Маршал Радянського Союзу Ф. І. Голіков: «Під час оборонних боїв 57-ї, 64-ї та 62-ї армій мені неодноразово доводилося у бойовій обстановці зустрічатися з курсантськими полками. На жаль, про їхню роль в Сталінградській битві сказано мало. Між тим, вона була видатною. Славетні сторінки у бойовий літопис 64-ї армії вписали курсанти, командири і політпрацівники Житомирського піхотного училища. Озброєння мав слабке: гвинтівки, мала кількість автоматів, декілька кулеметів та мінометів і лише дві гармати - «сорокоп’ятки». Командував полком учасник громадянської війни, полковник І. М. Гусєв. Полк прийняв бойове хрещення ще на Дону, неодноразово вступав у пекельні сутички з гітлерівськими полками Паулюса, брав участь в контрударі в районі роз’їзду 74 кілометр».

- Що ви чули про описані в мемуарній літературі події ?

- Не лише чув, а й обороняв залізничний роз'їзд в серпні 1942 року. Якраз неподалік від нього танкова армія німецького генерала Гота вдарила нашим військам у тил, перерізавши гілку залізниці за напрямком: Сальськ - Сталінград. Сім разів ворог кидався в атаку, пустив на вогневі позиції червоноармійців 72 танки, однак так і не прорвав нашу оборону, бо ми пам’ятали про наказ Народного комісара оборони Союзу РСР № 227 від 28 липня 1942 року, у якому було зазначено: «Ні кроку назад без наказу вищого командування!». Моє життя тоді врятував начальник піхотного училища Іван Миколайович Гусєв, який направив на допомогу взвод автоматників. А вже наступного дня їм на допомогу поспішали танкісти та артилеристи, які й пішли разом з курсантами в наступ. Залізничний роз'їзд було взято.

Незабутніми для 90-річного ветерана війни є спогади про участь у битві за Москву, жорстокі бої у весняно-літній період 1943 року в районі Курської дуги, де він отримав партійний квиток, операцію «Багратіон» наступного року на білоруській землі. Проте для нього війна не закінчилася салютом Перемоги над фашизмом. Разом з випускниками Другого Томського артилерійського училища і в складі Забайкальського військового округу командир вогневого взводу управління батареї 13 артполку 6-ої Орловсько-Хінганської Червонопрапорної орденів Червоного Прапора і Суворова 2-го ступеня стрілецької дивізії лейтенант Чміль взяв участь у ліквідації японської Квантунської армії на території Маньчжурії.

Вже по війні він екстерном закінчив Київське артилерійське ордена Леніна Червонопрапорне училище, в якому потому служив на посаді заступника командира батареї з політичної частини. Демобілізувався гвардії капітан Олексій Чміль з армії у квітні 1963 року. Протягом наступних 30 років працював оператором із заправки літаків цивільної авіації в Кіровоградській школі вищої льотної підготовки. Він нагороджений двома орденами Вітчизняної війни першого ступеня, орденами Червоної Зірки, Богдана Хмельницького третього ступеня, багатьма ювілейними медалями.

На жаль, роки беруть своє. Після невдалої операції колись гострі очі командира кулеметного відділення вже ледь сприймають фізичний вигляд речей та оточуючих, присутність яких він відчуває якимось внутрішнім, а не зовнішнім зором. Проте ще знаходить фізичні сили щоранку самотужки спуститися з другого поверху багатоповерхівки і посидіти біля під'їзду. Має сина та дочку, чотирьох онуків, правнучку. Сумує інвалід другої групи Великої Вітчизняної війни за дружиною – Марією Олексіївною, яка три роки тому пішла за межу, та ще – людським спілкуванням, якого так не вистачає.

Саржевський А. Гартований вогнем // Кіровоградська правда. – 2012. – 2 жовтня. – С. 4

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх