Рух опору
***
Василина Петро Кирилович
Гончаренко Віра Михайлівна
Гончаров Олексій Степанович
Долженко Валентина
Залізничники Знам’янки в роки Великої Вітчизняної
ІСТОРІЯ «СПАРТАКА» – ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ПОДВИГУ Й ІСТОРІЯ ВЕЛИКОЇ ЗРАДИ
Кіровоградці у складі антифашистських інтернаціональних сил
Лахман П.
Лисенко Агафія Сидорівна
Майданюк Марія
Партизанські сторінки
Підпільна організація «Спартак»
Рух опору

***

Як і по всій країні, в останні тижні перед окупацією в області велася напружена робота по створенню підпільних організацій і партизанських формувань.

У другій половині липня 1941 року, коли фашистські війська окупували ряд областей України, почалось формування підпільних партійних комітетів і партизанських загонів на Кіровоградщині. В область прибули відповідальні працівники апарату ЦК КП(б)У Л. П. Дрожжин, М. П. Жуковський, І. Ф. Чепурний, які допомагали місцевим партійним організаціям створювати підпілля. Було затверджено склад підпільного обкому партії на чолі з Петром Кириловичем Василиною і Михайлом Михайловичем Скирдою, два міськкоми - у Кіровограді і Знам'янці, 28 райкомів та 251 первинну партійну організацію, 36 диверсійних груп, 5 партизанських загонів. Багато партійних, радянських, господарських і комсомольських працівників, майже тисяча комуністів і близько двох тисяч комсомольців були залишені для підпільної роботи. Із старшого покоління перевагу віддавали тому, хто мав досвід боротьби в період громадянської війни, користувався високим довір'ям у людей. Це – Г. Беркін, П. Боєвець, С. Долженко, А. Живогляд, А. Куценко, І. Нечаєв, О. Оленюк, В. Федоров, І. Щученко.

Всю територію області було розподілено на три кущі районів. П. Василина очолив групу районів з центром у м. Кам'янці (нині Черкаська область). Сюди увійшли Кам'янський, Олександрівський, Златопільський, Новомиргородський, Маловисківський, Піщанобрідський, Хмелівський, Добровеличківський, Тишківський, Новоархангельський та Підвисоцький райони.

М. Скирда очолив роботу районів Знам'янського, Єлисаветградківського, Новопразького, Петрівського, Олександрійського, Онуфріївського, Новогеоргіївського, Чигиринського та міста Знам'янки.

Кіровоградський, Рівнянський, Великовисківський, Компаніївський, Витязівський, Бобринецький, Устинівський, Новгородківський, Долинський, Аджамський райони та місто Кіровоград було закріплено за секретарем обкому партії І. Колупаєвим. У зв'язку з тим, що І. Колупаєв змушений був відійти з частинами Червоної Армії на Схід, керівництво цією групою районів взяв на себе підпільний обком КП(б) України.

За короткий час була проведена велика підготовча робота: розроблено спеціальну систему зв'язку в умовах ворожої окупації, визначено паролі, місця зустрічі, затверджено зв'язківців підпільних організацій, закладено бази з продуктами, літературою, папером, друкарськими машинками та всім необхідним для випуску листівок. Керівництво здійснював секретар підпільного обкому КП(б)У, депутат Верховної Ради СРСР Василина Петро Кирилович (прізвисько "Сокіл").

Першими партизанськими загонами, які почали бойові операції проти німців, були загони під командуванням І.І.Нечаєва, А.С.Куценка, І.С.Щученка.

В серпні 1941 року оспіваний у піснях Чорний ліс став рятівником і домівкою багатьом загонам народних месників. І перші рядки на вогненні сторінки опору фашистам вписав знам’янський загін імені Щорса, який очолив безстрашний воїн Іван Іванович Нечаєв.

Тисячі нескорених кіровоградців вели у роки окупації боротьбу проти гітлерівців. Це був справжній фронт всенародного опору фашизму. Кожний партизан, підпільник був у ті суворі роки і агітатором, і пропагандистом. Всіма засобами народ допомагав своїм вірним синам. В числі цих засобів було і народне слово, яке дошкульно висміювало ворога. У ті важкі часи перо прирівнювали до багнета. Вогненне слово правди про події на фронті обпалювало очі фашистам. У багатьох партизанських загонах і підпільно-диверсійних організаціях були радіоприймачі, газетні шрифти, друкарські машинки; писались чи переписувались від руки прийняті по радіо зведення. Головною темою листівок був заклик до збройної боротьби проти окупантів, в них викривалось обличчя гітлерівців, ворогів людства, висвітлювався «новий порядок».(детальніше…http://www.region.in.ua/elisavet/book/uts/uts029_u.html)

На боротьбу з ворогом піднімались тисячі й тисячі юнаків та дівчат. Виникли підпільні загони в Кіровограді, Олександрії, Знам'янці, Шамівці, Богданівці, Петровому.

У серпні-листопаді 1941 року в окупованому Кіровограді почали виникати підпільні групи, якими керували Федоров В. В., Конарєв І. В., Рибалкін В. Н., Желізняков П. П., Бур’янова О. З., Медведєв М. І. В місті Кіровограді і селі Федорівці діяла підпільно-диверсійна група під керівництвом Петра Івановича Лахмана (Загреба).

Пізніше вони об’єдналися з групою Полєнцова і за пропозицією Лахмана П. І. стали називатись організацією імені Ворошилова.

В районі Кущівки міста Кіровограда діяла підпільно-диверсійна група загону імені К. Ворошилова. Командував нею Безуглий Василь Іванович. Найближчими його помічниками були П. Тарнавський, П. Скачко, Ю. Голуб, Ф.Малюк. Вони проводили велику агітаційно-масову роботу серед населення і військовополонених, вербували їх у партизанські загони, переправляли в Знам'янський ліс. Це були вольові, витримані, мужні і хоробрі люди, які своєчасно і безвідмовно виконували всі розпорядження штабу. Вони безстрашно боролись проти німецьких загарбників.

До складу міського патріотичного з’єднання імені К. Ворошилова входила диверсійна комсомольська група, одним з організаторів якої була вчителька кіровоградській середній школі №5 (нині гімназія ім. Т. Г. Шевченка) Бур’янова Олена Захарівна

В селі Красногірка Голованівського району на Кіровоградщині діяла підпільна організація «Спартак». В неї ввійшли учні місцевої школи. Мужньо і хоробро боролися з фашистськими окупантами юні герої. Розповсюджували листівки, переховували полонених, висаджували в повітря ворожі склади, пускали під укіс поїзди. Назавжди в наших серцях залишаться імена Люби Римар, Сави Самченка, сестер Самчишиних — Ганни і Катерини табагатьох інших, які проявили стійкість і виняткову мужність в боротьбі з фашистськими окупантами, віддали свої юні життя за свободу і незалежність Вітчизни. Спартаківці назавжди залишаться в людській пам’яті.

Безсмертний подвиг здійснила вчителька Марія Іванівна Могутня. До війни вона працювала у Федварській школі Єлизаветградківського району, була секретарем учнівської комсомольської організації. Коли в село прийшли гітлерівці, Марія очолила підпільну організацію. Ішов лютий 1942 року. Пізнього вечора, глибоко провалюючись в снігу, Марія Могутня прямувала до Плоського лісу, але була схоплена поліцаями. У Єлизаветградківській тюрмі довго допитували. Марію били гумовими палицями по голові, кололи голки під нігті, підвішували за волосся до стелі. Кати витягли її на подвір'я, прив'язали за косудо коня і потягли центральною вулицею райцентру. Потім знову катували. Коли вона втратила свідомість, дали кілька уколів: «Скажеш?». Та нічого не сказала підпільниця, крім слів прокляття. Так мужньо загинула славна патріотка.

Ранком 26 жовтня 1943 року в село Федвар (нині Підлісне) прибули есесівці для прочісування Нерубаївського лісу і ліквідації  партизанського загону. Піонери Федя Шепель, Яша Матвієнко, Ваня Юрченко та Ваня Коноваленко - були зв'язківцями народних месників. Вони встигли попередити загін про небезпеку. Партизани своєчасно відійшли в сусідні ліси. Додому хлопці добирались різними стежками, та на підступах до лісу потрапили до рук гітлерівців. Їх помістили в камери. Почалися допити. Однак на всі запитання юні піонери відповідали: «Нічого не знаємо. Ми пасли біля лісу корів і не бачили ніяких партизанів», їх жорстоко били, палили цигарками обличчя, кололи багнетами, та вони нікого не видали. Темної осінньої ночі фашистські кати вивезли хлопців до Плоського лісу й усіх чотирьох живими закопали в землю. Останніми словами Феді Шепеля перед стратою були: «Ми вмираємо, але знаємо, що нас не забудуть! Смерть німецьким окупантам!».

Люди не забули подвигу юних героїв, їх ім'я присвоєно Підліснянській середній школі, в центрі села встановлено пам'ятник. Не заростає травою стежка до могили у Плоському лісі, де під крислатими вітами могутніх дубів і кленів сплять вічним сном мужні герої.

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх