Рух опору
***
Василина Петро Кирилович
Гончаренко Віра Михайлівна
Гончаров Олексій Степанович
Долженко Валентина
Залізничники Знам’янки в роки Великої Вітчизняної
ІСТОРІЯ «СПАРТАКА» – ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ПОДВИГУ Й ІСТОРІЯ ВЕЛИКОЇ ЗРАДИ
Кіровоградці у складі антифашистських інтернаціональних сил
Лахман П.
Лисенко Агафія Сидорівна
Майданюк Марія
Партизанські сторінки
Підпільна організація «Спартак»
Рух опору

Лисенко Агафія Сидорівна

Безстрашна зв’язкова або штрихи до портрета колишньої партизанки Агафії Лисенко

До затишної оселі 93-річної жінки з легенди, яка під час минулої війни перебувала у вирі партизанської боротьби на Кіровоградщині, автор цих рядків завітав напередодні її свята разом із Бережинським сільським головою Петром Ковальовим, завідуючою бібліотекою Наталією Шаріповою та Тетяною Бомбіною - соціальним робітником територіального центру соцобслуговування (надання соціальних послуг) Кіровоградського району.

На ґанку з'являється Агафія Сидорівна - похилого віку жінка, старшої за яку вже немає нікого на велике приміське село, в якому мешкає біля трьох тисяч осіб. Цікавиться: «А ви хто будете?», уважно вислуховує кожного та вибачається за хворі на катаракту очі, якими важко впізнавати навіть знайомих людей.

Звісно, з плином часу тягар років, мов брила, впав на старенькі худенькі плечі колись сміливої й безстрашної зв'язкової партизанського з'єднання імені Ворошилова, який діяв на території Чорного лісу, проте й наразі вона, інвалід II групи Великої Вітчизняної війни, хоч і стомлена життям, однак ще жвава у розповіді про пережите, свою велику родину, повторюючи: "Всіх пам’ятаю і люблю». І це правда. Бо навіть побіжного погляду на численні світлини їй вистачило аби безпомилково назвати імена трьох дочок, найменша з яких Вікторія, вже на пенсії, як і двоє старших віком. Живе на сусідній вулиці Гагаріна. А ще говорить, що вона – щаслива людина, бо має шість онуків, дванадцять правнуків та праправнука Назара, якому ще й року не виповнилося.

Колишня партизанка веде розповідь про своє минуле, в якому були і заслужені перемоги, і прикрі поразки, бо не завжди рівним, як стріла, та гладеньким стелився перед нею життєвий шлях. На ньому були і терни, і яруги.

Родом з села Федірок тодішнього Новогеоргіївського району ( нині - Світловодський район — Авт.). Добрим зажуреним словом згадує набожних батьків - селян: Євдокію Миколаївну та Сидора Микитовича. Виснажливою працею в колгоспі «Безвірник» вони заробляли трудову копійку, аби лиш прогодувати та зодягнути велику родину, в якій народилося восьмеро дітей. Батьки жили тільки для них, тільки ними, і ці визначальні риси їх єства взяла моя співрозмовниця дороговказом у житті, онуки та правнуки якої все життя пам’ятатимуть людину, що виняньчила та виховала, віддала тепло серця, тому й називають її не інакше як «наша бабуся Гаша». Тому чужим є для неї слово «самотність», бо у привітливій оселі ніколи не буває порожньо, а її подвіря час від часу наповнюється дзвінкими дитячими голосами. Не дає нудьгувати й соціальний робітник Тетяна Бомбіна, яку ветеран-підпільник кличе Танечкою. З нею вона чи не кожного дня бачиться, бо уважна до її потреб жінка живе поряд, а за розмовами, отими довірливими, старенька й про болячки забуває…

Освіту Гаша здобувала спочатку у Федірській семирічній школі, а потім училася на агронома у Шамівському сільськогосподарському технікумі. Мала великий потяг до навчання, тому на заняття ходила пішки 18 кілометрів – такою була відстань від Федірок до Шамівки. По закінченні навчання залишилася працювати в Шамівці, куди переїхали батьки. Вийшла заміж за першу любов - комсомольського ватажка Павла Лисенка. Разом із ним поїхала до Знам'янки, де він працював редактором газети, а перед війною молода сімя переїхала до Кіровограда, бо Павла перевели на відповідальну роботу до обкому партії.

- Мені розповідали, що ви були знайомі зі Скирдою - секретарем Кіровоградського підпільного обкому КП(б)У, який проводив велику роботу зі створення підпільних організацій та партизанських загонів...

- Це правда. Мій перший чоловік, котрий загинув від фашистської кулі, товаришував із ним, тому я була добре знайомою з Михайлом Михайловичем - секретарем обкому по кадрах. Можна сказати, що й дружили сім'ями. Хіба думала я тоді, що вже на окупованій території зустрінуся з ним у той час, коли у скирті соломи в Шамівці він переховувався від гестапівців? На той час я вже переїхала до села, де жили батьки, бо важко було одній залишатися без допомоги у Кіровограді, маючи на руках двох геть маленьких дітей. Він розповів про евакуацію сім'ї до Ростова та трагічну загибель коханої дружини і вірного друга Поліни.

Протягом 1942-1943 років я була зв'язковою партизанського загону, який увійшов до складу партизанського з'єднання імені Ворошилова чисельністю понад тисячу осіб. Його організацією на території Чорного лісу займалися члени підпільно-диверсійної групи під керівництвом Іллі Даниловича Діброви, закинутої літаком на Кіровоградщину на початку 1943 року з метою створення підпільних груп. Я передавала радистові і зв’язковому Живогляду у Дмитрівці відомості, зібрані підпільниками та партизанами, про дислокацію німецьких військ, облави, що готувалися проти мирного населення, носила їжу партизанам по окупованій території, наражаючись щоразу на смертельну небезпеку, передавала їм останні новини з Москви, брала участь у розгортанні партизанського руху в Знам'янському районі, який за короткий час набув великого розмаху. До Чорного лісу, де діяли народні месники, фашисти боялися підходити і вдень, і вночі. І до цього часу дивуюся величезній волі до перемоги, нечуваному героїзму і витримці партизан, які перемагали у запеклих боях переважаючі сили ворога, озброєного технікою.

Після визволення від фашистів Кіровоградщини Агафія Лисенко працювала протягом тридцяти років агрономом із рослинництва та лаборантом Шамівського сільськогосподарського технікуму - аж до виходу на заслужений відпочинок. Стільки ж років проживає у Бережинці Кіровоградського району.

За хоробрість, стійкість і мужність, виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, нагороджена орденом «За мужність», медалями «За бойові заслуги», Жукова, «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», нагрудним знаком «Партизан України 1941-1945 років».

- Я завжди була впевнена в неминучій розплаті з ворогом за його злочини і горджуся тим, що належала до відважних партизан-месників, - каже Агафія Сидорівна. - Вдячна усім, хто мене підтримує: працівникам сільської ради, бережинським школярам, районній та первинній ветеранським організаціям, моїй дружній родині й сусідам.

І останнє. На згадку про зустріч я подарував співрозмовниці світлини із зображенням секретаря підпільного обкому партії Михайла Скирди та організатора партизанського руху в Україні двічі Героя Радянського Союзу Олександра Федорова у колі партизан.

Протягом усієї нашої розмови Агафія Сидорівна так і тримала перед собою фотокартку, не випускаючи з рук, як спогад про дорогу її серцю людину та свою участь у партизанській війні. А на прощання міцно мене обійняла й вдячно поцілувала в щоку - цього душевного поруху я не забуду ніколи...

 

Саржевський А. Безстрашна зв’язкова або штрихи до портрета колишньої партизанки Агафії Лисенко // Кіровоградська правда. – 2012. – 21 вересня. – С.9.

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх