Рух опору
***
Василина Петро Кирилович
Гончаренко Віра Михайлівна
Гончаров Олексій Степанович
Долженко Валентина
Залізничники Знам’янки в роки Великої Вітчизняної
ІСТОРІЯ «СПАРТАКА» – ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ПОДВИГУ Й ІСТОРІЯ ВЕЛИКОЇ ЗРАДИ
Кіровоградці у складі антифашистських інтернаціональних сил
Лахман П.
Лисенко Агафія Сидорівна
Майданюк Марія
Партизанські сторінки
Підпільна організація «Спартак»
Рух опору

ІСТОРІЯ «СПАРТАКА» – ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ПОДВИГУ Й ІСТОРІЯ ВЕЛИКОЇ ЗРАДИ

 

Так охарактеризував діяльність підпільної комсомольської організації із села Красногірки Голованівського району хтось із виступаючих на науково-практичній конференції, присвяченій сімдесятиріччю створення «Спартака». Також превалювала думка про те, що саме на Кіровоградщині було вперше створено організований рух опору фашистським загарбникам. Адже бойове хрещення старшокласники сіл Красногірки та Манжурки отримали ще влітку 1941 року. Під час запеклих боїв у так званій Зеленій брамі юнаки й дівчата розшукували поранених бійців, переховували їх, надавали посильну медичну допомогу, а далі переправляли до партизанських загонів. На території району їх діяло аж три.

***

У науково-практичній конференції взяли участь представники обласного краєзнавчого музею, обласного державного архіву та архіву обласного управління Служби безпеки України.

Після того, як її учасники відвідали Красногірку, вшанували пам’ять полеглих героїв-спартаківців, дійство перемістилося в районний центр. Із вітальним словом виступили господарі – голова райдержадміністрації Олександр Яровий та голова районної ради Олексій Чушкін. Передісторію відзначення 70-річчя комсомольської підпільної організації «Спартак» розповів радник голови облдержадміністрації Микола Сухомлин.

– Кабінет Міністрів України прийняв постанову про відзначення 70-річчя створення підпільної організації «Молода гвардія» у Краснодоні Луганської області. На виконання постанови готувалося розпорядження голови облдержадміністрації про її виконання. Ми підказали, що на території Кіровоградської області також сімдесят років тому в першій декаді листопада 1942 року була створена підпільна комсомольська організація «Спартак» в селі Красногірці Голованівського району. І в підготовленому розпорядженні було додано пункт про відзначення й цієї дати. У ньому передбачена низка заходів, і всі вони були втілені в життя. І «Молода гвардія», і «Спартак» відіграли значну роль у вихованні патріотичних почуттів підростаючого покоління, тому їхнє значення перебільшити неможливо…

Під час конференції її учасники поділилися власними думками й новими дослідженнями по історії організації «Спартак». Присутні мали змогу почути витяги з архівних документів, які раніше не оприлюднювалися. А своєрідною родзинкою заходу став документальний фільм про діяльність красногірських підпільників, створений працівниками обласного державного телерадіокомітету.

***

Подвиг красногірців навряд чи менш значимий, ніж подвиг молодогвардійців, і доля членів обох підпільних організацій багато в чому схожа. Але якщо про краснодонців заговорили на повний голос одразу після війни, в основному завдяки літературному хисту Олександра Фадєєва, то про юних кіровоградських підпільників згадали лише через тридцять років. Через це не обійшлося без злих слів, мовляв, жодної організації насправді не було, вона народилася в головах комсомольських функціонерів з метою посилення патріотичного виховання молоді. «Багато мешканців села і ряд учасників партизанського руху, в т. ч. командир диверсійної групи загону „Південний” І.Ф.Петренко, який дуже добре знав ситуацію в районі, щоправда, стверджують, що ніякої організованої молодіжної групи в селі не було. А про існування її оголосив ЦК ВЛКСМ лише після судового трибуналу над зрадниками Коцоєвим та Луценком у 1972 р., нібито з виховною метою підростаючого покоління», – так пише в історичному нарисі про Красногірку журналіст Сергій Піддубний. Однак далі автор справедливо запитує: якщо так, за що тоді загинули десятки людей?

***

Про подвиг юних красногірців стало відомо під час суду над колишніми поліцаями, який відбувся на початку сімдесятих років минулого століття. Тоді й спливли жахливі подробиці поліцейської розправи над підпільниками. Саме поліцейської, бо німці участі в каральних заходах не брали. Ймовірно, до знищення патріотів причетні власівці, які в той час перебували на території села. Свідки стверджували, що карателі були одягнуті в німецьку форму, але розмовляли російською.

Нині про діяльність підпільної організації «Спартак» відомо чимало, історія сімдесятилітньої давнини протягом останнього часу висвітлювалася і в засобах масової інформації, і в художніх творах. Доречно згадати, що чимало зусиль, аби увічнити подвиг красногірців, доклали Віктор Петраков, тоді його місцем роботи був обком ЛКСМУ, Віктор Погрібний – на той час редактор молодіжного часопису «Молодий комунар» та письменник Віталій Логвиненко. Саме за їхніми підписами з’явилася перша історична довідка про діяльність молодіжної підпільної організації «Спартак». Пізніше письменник В.Логвиненко присвятив їй художній твір «Ятрань».

«Комсомольське підпілля виникло під впливом агітації радянських військовополонених офіцерів Радянської Армії з оточеної німецько-фашистськими полчищами 12-ї армії П.О.Граматчикова та В.І.Сидорова, яких переховували у своїх сім’ях красногірські колгоспники, – йдеться у довідці. – Ще до оформлення організаційно комсомольці та молодь села Красногірки всіляко шкодили окупаційним властям, виводили з ладу сільськогосподарську техніку та інвентар, допомагали радянським військовополоненим одягом і харчами, збирали на полі бою зброю і боєприпаси та переховували їх. В кінці 1942 року молодих патріотів Красногірки та сусіднього хутора Манжурки очолила та спрямувала діяльність голова місцевого колгоспу «Шлях до соціалізму» комуніст Марія Іванівна Мала. Під її керівництвом та з участю П.О.Граматчикова, який пізніше став начальником штабу партизанського загону «Південний», комсомольське підпілля оформилося організаційно».

***

Будь-яка подія цінна свідченнями очевидців. Нині, шкода, таких майже не зосталося, за живих людей в основному свідчать архівні документи. Учасники науково-практичної конференції мали змогу поспілкуватися з єдиним нині живим членом підпільної організації Володимиром Тиховським. Нині 84-річний дідусь погано бачить і погано чує, тому мало що міг розповісти. Однак серед архівних документів збереглися власноруч записані ним спогади, датовані груднем 1974 року.

«До Великої Вітчизняної війни піонерська організація нашої школи носила ім’я Спартака. І в період окупації активна молодь села згуртувалась у підпільну групу й теж називала себе спартаківцями, – згадує ветеран. – В цю молодіжну групу входила і моя 19-річна сестра Наташа. Спартаківці часто збиралися в нашій хаті, і мені теж доручали розповсюджувати листівки, збирати зброю, яку потім група передавала в ліс партизанам. Цією групою керувала комуністка Марія Мала, яка перед війною очолювала місцевий колгосп. Коли спартаківці вирішували важливі питання, то часто серед них був радянський офіцер Петро Граматчиков, який мав вже бойовий досвід і навчав нас військової справи. Спартаківці збирали відомості про окупантів та їхніх поплічників у своєму та навколишніх селах і передавали їх у партизанський загін. Вони і самі розправлялися з запроданцями, які мордували наших людей. Разом з П.Граматчиковим комсомольці розправились із зрадником – лікарем, який видав гітлерівцям хлопців с. Свирневого, що втекли під час відправлення їх в Німеччину…»

Загалом, як свідчать документи, комсомольцями із Красногірки та навколишніх сіл «було зібрано на місцях боїв, почищено, змащено, переховано, а потім в 1942-1943 роках передано партизанам – близько 50 гвинтівок, 2 кулемети, понад 200 гранат та вибухівку. Юні патріоти вивели з ладу млин у с. Свирневому, дві молотарки, близько 20 одиниць сільськогосподарського інвентарю. Бойовою зброєю комсомольського підпілля були листівки. Підпільники виготовили 18 текстів листівок з правдивими повідомленнями про події на фронтах, які вони добували через місцевого старосту радянського патріота З.П.Волощука, від партизанів, з радянської преси, закликали молодь не їхати в рабство у фашистську Німеччину, шкодити фашистам і розповсюдили ці листівки в кількості 300 примірників. За допомогою учасників «Спартака» було пошкоджено залізничну колію і зупинено ешелон з молоддю, яку везли до Німеччини, понад 200 чоловік втекло з-під конвою, а також було пущено під укіс ешелон з борошном та цукром. Частина цих продуктів була доставлена партизанам. Комсомольці Красногірки попереджували молодь про облави жандармерії, врятували від вигнання в Німеччину 130 радянських військовополонених та місцевих юнаків і дівчат, протягом січня–листопада 1943 року забезпечували партизанський загін «Південний» хлібом, прали білизну. «Спартак» взяв участь в 11 бойових операціях по знищенню гітлерівців, одного зрадника і 16 карателів з числа поліції Голованівського району».

Розправа не забарилася. «Пізнього вечора восени 1943 року поліція і жандарми оточили хату Волощуків, підпалили, у вікна полетіли гранати. В полум’ї і від поліцейських куль загинули З.П.Волощук, його дружина Р.С.Волощук, Є.З.Добрянський, дочки Люба, Галина і Олімпіада Волощук. Щоб скомпрометувати народних месників, окупанти чинили провокаційні акції. Так, вислідивши членів групи Саву Самчишина і Михайла Самченка, поліцаї в одязі партизанів зустріли їх на узліссі, схопили, привезли в Голованівськ і піддали жорстоким катуванням. На спині Сави вирізали ножем зірку, рани посипали сіллю. Обидва мужні патріоти загинули. А згодом поліція розпустила чутки, що їх вбили партизани. В кінці листопада 1943 року гітлерівці схопили Марію Малу, Михайла Громового, Любу Римар, Олену Бойко, Михайла Самчишина, Дарію Дубову, Надію Черевичну, Єлизавету Фурман. Всіх їх вивезли за село, поставили під навіс, розстріляли з автоматів і підпалили солом’яний дах навісу. Вже мертвими юні герої були спалені. Про це зізнались перед судом військового трибуналу і колишні поліцаї…»

– Пам’ятний знак поставлено не зовсім на тому місці, де відбулася страта, його тут розмістили, щоб було видно з дороги, – розповів учасникам науково-практичної конференції директор Красногірського музею Жорж Кулик. – Все сталося трохи далі – на узліссі. Там був раніше тік. Поліцаї зареклися не розповідати про це, списати на партизанів. Але хтось проговорився. І батьки пізнавали своїх діток за клаптиками одягу, особистими речами…

А подробиці, за словами Жоржа Варфоломійовича, спливли під час суду над поліцаями в 1974 році. Це був показовий суд, відбувався він у сільському клубі.

– Усіх їх засудили до вищої міри покарання. Лише один отримав п’ятнадцять років. Після війни він подався до Донбасу, де доблесною працею намагався спокутувати вину перед Батьківщиною і навіть був удостоєний чотирьох державних нагород. Щоправда, на той час, коли пролунав вирок, йому вже було 74 роки.

***

У Красногірці та й в усьому Голованівському районі пам’ятають земляків-героїв. У селі створено музей підпільної організації «Спартак», встановлено пам’ятні знаки. Під час науково-практичної конференції, присвяченої 70-річчю її створення, чимало йшлося про подальші кроки по вшануванню юних месників та про визначну роль, яку це має відіграти в патріотичному вихованні нинішнього молодого покоління. Цікаво, що в заході взяли участь і члени новоствореної організації ветеранів комсомольської організації, яку очолює колишній секретар обкому ЛКСМ Микола Гайдамака. Хоча все це цілком логічно, бо саме патріотичне виховання молоді на прикладі старших поколінь є пріоритетною метою діяльності названого громадського об’єднання.

Олег Бондар

Фото Ігоря Демчука

 

Бондар О. Історія «Спартака» - історія великого подвигу й історія великої зради // Народне слово. – 2012. – 6 грудня. – С. 8

Хроніка
 КІРОВОГРАДЩИНА: ХРОНІКА ВОГНЕННИХ ЛІТ

Червень 1941 р. «Червона зірка» перейшла працювати на 11-годинний робочий день, почала випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки. Під госпіталь переобладнано приміщення педінституту. Облвиконком зобов’язав рай - і сільвиконкоми організувати охорону врожаю.

Липень 1941 р. 2398 добровольців подали заяви з проханням послати їх на фронт. В області діяли 32 винищувальні батальйони, до складу яких входило 5939 чоловік і 1015 груп сприяння винищувальним батальйонам, які налічували 15938 членів. У ряди народного ополчення вступило близько 100 тис. чоловік. Було створено підпільний обком, 2 міськкоми, 28 райкомів КП(б)У, 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Серпень 1941 р. У нерівних умовах в окремих місцевостях області Червона Армія вела оборонні бої. 6-а і 12-а армія у районі с. Підвисокого вели оборону проти переважаючих сил ворога. Їх учасником був письменник Євген Долматовський, який згодом описав ці події у книзі «Зелена брама». Сміливий рейд тилами противника здійснили бійці 16 мехкорпусу під командуванням комдива А. Соколова, які полягли нерівному бою на Синюсі. У районі с. Красногірки воїни 96-ї стрілецької дивізії 18-ї армії у оточенні відбили десятки танкових атак фашистів. Бійці 70-го прикордонного Ізмаїльського загону, 4-го авіаційного корпусу, 296-го винищувального полку під Кіровоградом прийняли удар переважаючих гітлерівських частин. Область було повністю окуповано фашистами.

Осінь 1941 р. У Кіровограді, Олександрії, Павлиші окупанти створили табори для військовополонених. Тривали масові розстріли євреїв, циган, комсомольців, комуністів, радянських працівників. Відновлено діяльність «Просвіти», виходила газета «Український голос». На території Кам'янського, Знам’янського і Єлизаветградківського районів діяли партизанські загони ім. Ворошилова, Щорса, Сталіна. Загинули керівники підпілля П. Василина, Є. Скабард, І. Нечаєв, П. Боєвець, І. Щученко.

1942 р. У Кіровограді діяли підпільно-диверсійні групи ім. Ворошилова і Кірова. За участю їхніх підрозділів у селах Кіровоградського, Великовисківського, Компаніївського, Аджамського, Єлизаветградківського районів здійснено 682 диверсійні акти, знищено 1600 гітлерівців, 72 паровози, 8 літаків, 96 авіамоторів, 11 танків, 2887 автомашин, кілька баз із пальним.

Осінь 1943 р. Розпочалось визволення області. 21 жовтня звільнено перший райцентр — Петрове, 24 листопада — Онуфріївку.

Зима 1943-1944 pp. У грудні визволено Знам'янку, Новогеоргіївськ, Олександрію. Три дні тривали бої за Кіровоград. 8 січня обласний центр визволили війська 2-го Українського фронту, 23 з'єднання і частини дістали почесні найменування «Кіровоградських». Тривали бої за південний регіон області.

Березень 1944 р. Війська 3-го Українського фронту визволили Долинський, Бобринецький, Новгородківський, Устинівський райони. Війська 2-го Українського фронту завершили очищення заходу області. Останніми звільненими пунктами стали Глиняне, Перчунове, Миколаївка Добровеличківського району. У боях за визволення області 400 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

1941-1945 рр. Званням Героя Радянського Союзу були відзначені 135 наших земляків, у т.ч. Маршал Радянського Союзу П. Кошовий і генерал-майор авіації О. Мазуренко — двічі. Подвиг Олександра Матросова повторив Архип Маніта. Героями визволення Чехословаччини стали І. Діброва та І. Мельник. У італійському русі опору воювали кіровоградці С. Базенков і В. Поліщук. Звання почесного громадянина Кракова присвоєно О. Шаповалову, який брав участь у його врятуванні від знищення фашистськими мінерами, що було показано у фільмі «Майор Вихор». Уродженець Гайворонського району Г. Балицький став Героєм Радянського Союзу та кавалером польського Золотого Хреста.

Підготував Сергій ШЕВЧЕНКО ( Кіровоградська правда, 2001 р. – 8 травня. - С. 2.)



Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу

Золотою сторінкою в літопис Великої Вітчизняної війни увійшла битва за визволення Кіровоградщини. З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини тридцять сьомої армії, четвертої і п’ятої гвардійських армій Степового фронту під командуванням генерала І.С. Конєва форсували Дніпро на ділянках Деріївка – Куцеволівка Онуфріївського району, Табурище – Новогеоргіївськ і Змитниця – Старе Липове Новогеоргіївського району (нині Світловодський). Вранці 15 жовтня 1943 року вони перейшли в наступ на кіровоградському і криворізькому напрямах.

18 жовтня 1943 року було подолано міцний вузол оборони противника в районі села Деріївка. Це були перші визволені кілометри Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дніпра, розширення плацдарму на ділянці Деріївка – Куцеволівка 218 воїнів тридцять сьомої армії (командуючий генерал-лейтенант М.М. Шарохін) були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

21 жовтня 1943 року воїни тридцять четвертого, тридцять дев’ятого та сорок другого гвардійських полків тринадцятої Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили перший районний центр Кіровоградщини – селище Петрове, яке до березня 1944 року було прифронтовим тилом радянських військ.

23 листопада 1943 року з’єднання 53-ї армії Другого Українського фронту звільнили районний центр – Онуфріївку.

На ранок 3 грудня 1943 року частини п’ятої гвардійської повітряно-десантної та 138-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Новогеоргіївськ.

6 грудня 1943 року частини і з’єднання п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту та тринадцятої і 111 стрілецьких дивізій, шостої гвардійської повітряно-десантної дивізії восьмого механізованого корпусу п’ятої гвардійської армії визволили місто Олександрію.

7 грудня 1943 року частини 93-ї гвардійської Харківської стрілецької дивізії, 94-ї гвардійської і 84-ї стрілецької дивізій визволили колишній районний центр селище Нову Прагу.

8 грудня 1943 року частини і з’єднання 75-го стрілкового корпусу 53-ї армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Єлизаветградку.

9 грудня 1943 року частини 18-го і 29-го танкових корпусів п’ятої гвардійської танкової армії, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій п’ятої танкової армії при взаємодії з партизанами Чорного лісу визволили місто Знам’янку.

5 січня 1944 року частини 9-ї повітрянодесантної гвардійської дивізії п’ятої гвардійської армії, а також шостої дивізії сьомої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Аджамку.

На світанку 5 січня 1944 року війська Другого Українського фронту розпочали битву за визволення Кіровограда і вранці 8 січня 1944 року кіровоградці радо зустрічали своїх визволителів у складі п’ятої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант О.С. Жадов), сьомої гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант М.С. Шумилов) та п’ятої гвардійської танкової армії (командуючий генерал-полковник П.О. Ротмістров).

9 січня 1944 року частини п’ятої гвардійської повітрянодесантної і 375-ї стрілецької дивізій четвертої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили районний центр – селище Олександрівку.

10 березня 1944 року частини 93-ї стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Новгородку.

З 10 на 11 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили міста Златопіль і Новомиргород.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади разом із воїнами двадцятого стрілецького корпусу визволили місто Гайворон.

11 березня 1944 року війська тридцять третього стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр – село Велику Виску.

12 березня 1944 року війська 19-ї , 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії Третього Українського фронту визволили місто Долинську, а воїни 69-ї стрілецької дивізії четвертої гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії сьомої гвардійської армії та 213 стрілецької дивізії п’ятої ударної армії Другого Українського фронту звільнили місто Ульяновку.

13 березня 1944 року воїни 214-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили місто Малу Виску.

У той же день було визволено і колишній районний центр – село Тишківку.

14 березня 1944 року воїни 213-ї стрілецької дивізії 48-го стрілецького корпусу п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили колишній районний центр село Хмельове, а війська 110-ї гвардійської дивізії Другого Українського фронту – селище Новоархангельськ та колишній районний центр – село Підвисоке.

15 березня 1944 року воїни 223-го кавалерійського полку 63-ї кавалерійської дивізії Другого Українського фронту визволили селище Голованівськ.

Цього ж дня війська 81-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії Другого Українського фронту визволили селище Компаніївку, а воїни 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії Третього Українського фронту визволили районний центр – Устинівку.

16 березня 1944 року війська 19-ї, 93-ї, 113-ї та 223-ї стрілецьких дивізій Третього Українського фронту звільнили місто Бобринець, а воїни 297-ї Слав’яно-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 25-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї ударної армії звільнили колишній районний центр – село Рівне.

17 березня 1944 року воїни 13-ї , 97-ї та 50-ї гвардійських дивізій у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою Другого Українського фронту визволили місто Новоукраїнку. Того ж дня частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської дивізій п’ятої гвардійської армії Другого Українського фронту визволили Добровеличківку, а частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії Третього Українського фронту звільнили колишній районний центр село Витязівку.

18 березня 1944 року війська 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії звільнили колишній районний центр – село Піщаний Брід.

21 березня 1944 року війська 3-го гвардійського корпусу звільнили районний центр – село Вільшанку.

У боях за Кіровоградщину небачений патріотизм проявили тисячі солдат і офіцерів різних національностей. Більше чотирьохсот із них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 58-ми частинам та з’єднанням присвоєно найменування Кіровоградських, Олександрійських, Знам’янських, Новоукраїнських. Тисячі воїнів покояться в нашій политій кров’ю землі. Для вшанування їх пам’яті на території області було встановлено 606 пам’ятників і 145 обелісків. Сподіваюся, що нинішнього року органи державного управління та місцевого самоврядування разом із громадськими організаціями розгорнуть велику патріотичну роботу по впорядкуванню братських могил і окремих поховань воїнів Радянської Армії, партизанів, підпільників та невтомних трудівників і трудівниць тилу, по ремонту та реставрації пам’ятників і обелісків, встановленню пам’ятних знаків у місцях, пов’язаних із безсмертними подвигами в ім’я Перемоги, семидесятиріччя якої будемо всенародно відзначати в травні 2015 року.

Бабій В., краєзнавець

Бабій В. Гідно вшануємо пам’ятні дати народного подвигу // Народне слово. – 2013. – 26 вересня. – С.7.

Дизайн: ArnaelM@gmail.com
^Наверх