15 квітня 2010 року до Всесвітнього дня книги і авторського права в обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. М. Бойченка на засіданні літературного клубу «Ліра» відбулась презентація творчості молодої поетеси Юлії Гладир.
Народилась Юля у 1985 року в Полтавській області. Після закінчення школи вступила до Кіровоградського педагогічного університету на філологічний факультет. У 2008 році закінчила магістратуру. Сьогодні викладає в Кіровоградському інституті розвитку людини «Україна».
Перші проби пера відбулися ще в дошкільному віці. Проте вилились на папір вони тільки в одинадцять років. А більш серйозно Юля стала займатися поезією у 2001 – 2002 роках. Окремі вірші цього періоду були включені до першої поетичної збірки «Рядками незнайдених рим», виданої чотири роки тому за сприяння та наставництва Світлани Григорівни Барабаш. З її ініціативи було записано кілька теле – та радіопередач за участі молодої поетеси. Крім того, авторка брала участь у Всеукраїнській та обласній нарадах молодих літераторів, стала переможницею конкурсу «Гранослов», друкувалася в періодичних виданнях та в ряді колективних збірників.
Захоплюється читанням, англійською мовою, грою на гітарі. Щодо останнього, щиро вдячна своєму вчителю Володимиру Борисовичу Курченку за наставництво і цінні поради. Своїм покликанням вважає поезію та наукову діяльність у галузі літератури.
Бездоганною версифікацією, глибоким почуттям позначена поезія авторки.
Ось, прочитайте лиш назви віршів і відчуєте шал пристрастей : «Наші долі записані зовсім на різних пергаментах», «Де поділася магія наших долонь?», «Ви наснились мені, коли ніч захлиналась димом», «Ти не пишеш мені . Я поволі тебе забуваю», «І залунають твої кроки ковальським молотом у крицю»…Вулкан. Торнадо. Горобина ніч.
Лий, літній дощ, найліпший наш товариш,
Вплітай у струни пальці з кришталю.
Ти нашу таємницю розкриваєш.
До щік твоїх вологих притулюсь.
Як він співав під зойк твоїх мажорів!
А може, зараз також десь намок.
А ти все йдеш. Все треш, немов на жорнах,
Нові розп’яття пристрасних думок.
А в небі зорі – наче в ніч морозу.
І місяць низько, мовби на Різдво.
Ясніють ще не виплакані грози
І проти нас, і тільки для нас двох.
Розлука, хоч потрапила до пастки,
Заколоситься зустріччю з зернин.
Лий, літній дощ, мені не страшно впасти,
В безсонну ніч рушаючи за ним.