Леонід Куценко – дослідник творчості Євгена Маланюка
Довгим був шлях повернення митця на Батьківщину. І відбулося це завдяки літературознавцю, нашому земляку Леоніду Куценку, якому цьогоріч виповнилося б 65 років. Науковець спочатку відкрив поета для себе, а потім зрозумів, що повинен пройти його життєвими і творчими дорогами.
Євген Маланюк і Леонід Куценко. Дві неординарні постаті, дві яскраві особистості. Дві різні епохи, але одне бачення, один світогляд, і ще біль… Біль патріотів за Батьківщину.
Українська революція 1917-1923 рр.. Євген Маланюк був воїном за часів Української Народної Республіки. В переломні 1980-1990 роки – державотворчий процес і за національне відродження, повернення забутих і втрачених імен, зокрема літературних. Леоніду Васильовичу хотілося зрозуміти, осмислити і донести до сучасників думки поета-вигнанця, його гнів, любов, відчай, одкровення. В 1989 році він написав першу статтю, присвячену Євгену Маланюкові, яка визначила подальшу долю науковця, як він сам говорив «прислужитися дослідженню життя і творчості письменника».
Літературознавчі праці дослідника різних років знаходяться у фонді бібліотеки. Звернемося до монографії «Dominus Маланюк: тло і постать». Це дослідження витоків та еволюції творчої особистості письменника стало основою докторської дисертації Леоніда Васильовича. У вступі до видання автор розповідає: «1990 року у Бресті віднайшлася племінниця поета Євгенія Маланюк, котра поділилася щедрими розповідями своєї матері про письменника. А згодом відгукнувся із Братислави Мікулаш Неврлі, який надав у моє розпорядження зібрані ним матеріали до життєпису митця. А ще він познайомив із поетовим сином Богданом Маланюком, з яким ми зустрілися 1995 року та здійснили спільну подорож слідами Є. Маланюка в Чехії. Незабутня мандрівка була багато в чому відкриттям поета не лише для мене, а для його сина. Дякую долі, що пану Богдану довелося з дружиною Євою та сином Гонзою побувати в Україні, «потоптати ряст» на Маланюковому обійсті побіля Синюхи, відкрити на честь 100-річчя від дня народження поета його погруддя на центральній площі Новоархангельська, меморіальну дошку на приміщенні колишнього Єлисаветградського реального училища».
Леонід Васильович Куценко крок за кроком пройшов шляхами емігранта Маланюка у Польщі, Чехії, Сполучених Штатах Америки. Особисте знайомство та листування з сином поета Богданом, наукова розвідка в архівах УВАН, де дослідник віднайшов недруковані твори Євгена Маланюка та його нотатки.
Як бачимо, творчими, напруженими були пошуки матеріалів, щоб осягнути «внутрішню сутність і закономірність таланту й особистості митця». Результатом такого вивчення стали видання, які розкривають різні періоди життя Є. Маланюка: ««Ні, вже ніколи не покаюся…» (Євген Маланюк: історія ісходу» (1997); « Так розчахнулось дерево родини…» (1999); ««Як перший пелюсток весни…». «Обраниці поетової музи» (2000); «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань» (2002); «Князь духу» (2003); «І спомину непроминуча кара…» Євген Маланюк: подорож Україною 1926-1943» (2006).
Л. Куценко став упорядником книг «Євген Маланюк. Невичерпальність» (1997) та «Євген Маланюк. Поезії з нотатників» (2003). До речі, «Невичерпальність» має автограф літературознавця. Твори Маланюка та творчі доробки Куценка займають особливе місце у фонді бібліотеки.
У 2008 році вийшло видання «Євген Маланюк. Нотатники (1936-1968)», але, на жаль, Леоніду Васильовичу не довелося побачити щоденникові записи Маланюка у вигляді книги. Хоча саме він перебрав записники та робочі зошити поета, розшифрував багато його думок. Дослідник-пошуковець загинув 22 грудня 2006 року.
Шаною літературознавцю є книга «Я обрав свій шлях: Леонід Куценко у спогадах, листах, пам`яті», в якій творча особистість дослідника розкривається крізь призму поглядів письменників, літературознавців, хороших знайомих, думка яких для науковця була важливою.
Насамкінець хочеться звернути увагу на слова літературного критика Т. Салиги, висловлені у квітні 2011 року в листі до літературознавця І. Задої: «Представляти нам світлого і великого, але понівеченого і сплюндрованого радянським режимом Є. Маланюка міг тільки одержимий духом української героїчної історії Льоня Куценко. Ми багато що починали робити з ним вперше. Він багато зробив для відродження маланюкознавства. Це ми мусимо знати і маємо берегти. Я завжди стоятиму у поклоні перед Леонідовою пам`яттю».
На Батьківщину повернулося поетичне слово Маланюка, і в цьому, безсумнівно є заслуга його дослідника Л. Куценка. Читачам залишається лише долучитися до творчої спадщини українського митця минулого століття, збагнути велич постаті поета-емігранта. Він був переконаний, що запорукою відродження України є активність, воля і наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу.
Нині маємо увічнення постаті поета, історіософа та культуролога в меморіальній дошці та назві вулиці м. Кропивницького.
Вшановуючи пам`ять видатного земляка, обласна рада у 2002 році заснувала обласну літературну премію імені Євгена Маланюка. Щорічно, другого лютого, в день народження поета, за результатами літературного конкурсу авторові твору-переможця присвоюється звання лауреата. Ознайомитися з повними текстами книг лауреатів премії та біографіями авторів можна на сайті Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є. Маланюка. Фахівцями книгозбірні зроблено вже чимало для увічнення пам`яті видатного земляка, історіософа та культуролога, та після того, як сесія обласної ради прийняла рішення про присвоєння бібліотеці імені Євгена Маланюка, ця постать і все, що пов`язане з нею, набуває особливого значення для закладу. Бібліотекарі вбачають своїм безпосереднім обов`язком збирати документи про Є. Маланюка у своїх фондах та популяризувати їх серед-користувачів бібліотеки.
До 120-річчя поета бібліотека ініціювала обласний Тиждень поетичного читання «Мандри в пошуках України». Маланюкове слово звучало в кожній бібліотеці, а головне, що звучало воно з вуст молоді.
Раїса Твердоступ,
завідувач відділу
Кіровоградської обласної
бібліотеки для юнацтва
ім. Є. Маланюка