Полулях І. Заберіть дітей, щоб не бачити муки…,,// Кіровоградська правда.-2008.-25 листопада.-с.2

Заберіть дітей, щоб не бачити муки…

Цього року Україна відзначає сумні роковини – 75 річницю Голодомору. З цього приводу в обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. М.Бойченка відбувся вечір-реквієм «Із забуття – в безсмертя», куди запросили студентів ВУЗів Кіровограда.

Роковини сумні не лише через подію, яку відзначають. Широке відзначення роковин Голодомору лише прикриває сучасні економічні проблеми – таку думку висловив, Василь Доценко, автор книги «Вихід. Дума про голод», заслужений учитель України, вчитель англійської мови Гаївської ЗОШ Кіровоградського району. Василя Доценка засмучує те, що наша влада мало аналізує минуле, а від цього і добробут у нас такий. Василь написав книгу про Голодомор у Гаївці, бо у 1932-33 роках там від спланованого голоду помирав кожен третій, четвертий житель. Крім того, йому хотілося зафіксувати свідчення очевидців Голодомору, які у радянські часи не розповідали про це практично нічого. «Те, що баба розповідала мені, моїй матері розповідати боялася», – каже дослідник. Він сам почав займатися розвідками Голодомору у 1999 році. Зазначає, що й тоді це каралося. Нещодавно журналіст ОДТРК О.Роміцина та Василь Доценко створили фільм про Голодомор «Поступ до правди». Уривки з цього фільму і показували студентам на вечорі-реквіємі. Героїні – бабусі, які пам’ятають голод. Вони розповідали, як полювали на ховрашків, горобців, як шукали м’ясо на скотомогильнику…

Сумно і тому, що ми досі не знаємо ні повного списку імен, ні навіть кількості людей, яких убив штучний голод. Працівники бібліотеки розповіли, що Голодомор забрав життя від семи до десяти мільйонів українців. 23924 особи – таку цифру загиблих від геноциду у нашій області назвала Олена Трибуцька, начальник відділу інформації і використання документів Державного архіву Кіровоградської області. Олена Анатоліївна говорить, що цифра неповна. У листопаді минулого року обласний архів отримав 82 книги з РАГСів. Начальник відділу зазначає, що у графу «причина смерті» реєстратори заносили неправдиві дані. Наприклад, смерть з невідомих причин або від старості (це у 40-50 років). За документами 300 людей у віці від 3 до 80 років померли у Новогеоргіївську (Світловодську) протягом двомісячного терміну. Причиною названо порок, параліч серця. Це є абсолютною фальсифікацією. Вона також розповіла студентам і про цінну групу документів – листи, які надсилали голодуючі до різних інстанцій. Селянка з села Триліси скаржиться, що її сім’ю вигнали з дому, забрали залишки їжі. Чоловіка і чотирьох дітей у мороз вигнали з хати на вулицю. На ранок чоловік з трьома дітьми померли. «За що?» – питає жінка у чиновників. Інша жінка з відчаю прохає забрати від неї п’ятьох дітей, щоб вона не бачила цієї муки.

Є в архіві документи і про діяльність тодішніх чиновників, які часто не витримували тиску системи. Пані Олена розповіла про донесення секретарю Одеського обкому КП(б)У Майорову про факт самогубства уповноваженого по хлібозаготівлі у с.Сасівці Зінов’євського району. Уповноважений Мошинський назвав неможливим виконати план хлібозаготівель. І зрозумівши, що його хочуть «угробити», сам себе зарізав. Є тут і документи про діяльність ще однієї «уповноваженої» Макатинської, яка заявляла, що хлібозаготівлі треба проводити методами інквізиції. Так, завдяки їй 20 селян 6 діб сиділи у закритому приміщенні, у них було вилучено 30 кілограмів м’яса, хліб. Вона також заявила, що має постанову про арешт комуністів.

Селяни по-своєму опиралися системі. Наприклад, у Знам’янському районі під час підготовки до жовтневих свят відбулося чотири пожежі, очевидно, підпали. Розкидалися листівки, де Комітет оборони України звертався до людей, щоб боронилися від смерті.

Документи, які назвала Олена Анатоліївна – це ще навіть не вершина айсбергу. Бо працівники архіву не механічно опрацьовують документи, а визначають ймовірні фальсифікації в них. Тому роботи ще досить багато.

Протягом вечора пам’яті студентам демонстрували слайди з обличчями виснажених голодом людей. У розповіді ведучих кожен міг впізнати історію своєї родини. Принаймні, у тому, що багатьох дітей залишали на вокзалах і зупинках, щоб їх забрали в інтернати. Або у розповіді про те, як мати закрила ятку в печі, покупала дітей, а на ранок усі померли.

Це страшно. Але на язиці чомусь крутиться одна приказка: «Ситий голодному не товариш». Хто цього не пережив, хоча б морально не зрозумів ситуацію, говоритиме, що зараз і так голод. Соромно.

[object Object]
376 Переглядів
Вибрати мову сайту »