Коли футбол – сенс життя
Наприкінці минулого тижня в обласній бібліотеці для юнацтва ім. О.Бойчєнка відбулося засідання клубу «ПРОФІ». Сюди за традицією запрошують відомих кіровоградців, які представляють школярам свою професію та діляться секретами успіху. Цього разу зустріч присвятили темі спорту та здорового способу життя. Про це дітям розповів Євген Зінов’єв – футболіст клубу Дніпро», срібний призер XIV Параолімпійських ігор, що проходили у вересні 2012-го у Лондоні Побачити свого земляка зголосилося чимало бажаючих. Ще б пак, адже Євген закінчив саме їх четверту школу. Тому проблеми з тим, щоб шукати спільні теми для обговорення, не виникло. Говорили і про вчителів, і про шкільне життя, ну і про футбол, звичайно. А ще – про нагороди і особисте…
На початку зустрічі, коли школярі ще соромилися задавати питання, Євген розповів про свої перші кроки у професійному спорті. Згодом до цього кілька слів додав його тато – Віктор Іванович. Почну з останнього. Батько згадує, що Євген з самого дитинства марив футболом, але доросле життя трохи внесло корективи. Після закінчення школи хлопець подався в менеджери і чотири роки пропрацював за фахом, але від долі не втечеш…
За щасливим збігом обставин, у 2011-у році Євген потрапив до дніпропетровського «Дніпра».
Наш земляк зізнається, що футбол сам по собі дуже травматичний вид спорту. Навіть у самій команді панує дух жорсткої конкуренції, коли кожного дня та маєш бути кращим і доводити це потрібно постійно. Для цього щодня проводяться тренування – . по два в день та заняття в тренажерному залі. Євген розповідає, що додому доводиться вириватися нечасто – раз у місяць. Єдина поблажка – коли береш участь у Олімпіаді. Тоді на відпочинок дали трохи менше півроку. А ще такі поїздки дали змогу трохи побачиш світ. Зокрема, Англію та Голландію. Довелось у цих країнах зустріта і «наших». Про один із таких випадків наш футболіст і розповів школярам. Так, в Англії, в одному з супермаркетів, хлопці зустріли дівчину з Харкова, яка працювала там волонтером. Дівчина була дуже гарною, тому хтось із гурту вигукнув: «Дивись, яка дівчина!», а та не розгубилася і відповіла; «А та що думав». У всіх тоді ледь не щелепа відвисла від здивування. А ще були зустрічі і біля Біг-Бену. «Наших» видала мова, приправлена російським матом. Як кажуть, без коментарів. А от біля Амстердаму (у саме місто хлопці не заїжджали) вразила неймовірна чистота вулиць та привітність місцевих жителів. Вони залюбки вітаються навіть із незнайомими.
На запитання ж – де б хотів жити футболіст, Євген відповів: «В Україні, але нерухомість хотів би мати в Іспанії. Там гарно…».
Трохи розігрівшись, школярі запитували гостя про футбол та чи знає той англійську. На це хлопець відповів, що для спілкування з місцевими жителями вистачило шкільного мінімуму, хоча зайнятися цією мовою всерйоз не завадило нікому, хоча б і йому самому. А школярам побажав – не чекати, що щось саме впаде з неба, а старанно працювати над собою.
Щодо планів на майбутнє, то вже незабаром наш земляк планує вступити до педагогічного університету на факультет фізвиховання – хоче стати тренером. Йому зараз всього 25. Каже, що серед запланованого вже багато чого досяг, тому головне для нього – знайте себе та залишите по собі хорошу славу, мовляв, був такий, багато чого зробив для Кіровоградщини. До речі, за це отримав звання – почесний житель міста з рук нинішнього міського голови Олександра Саінсуса. Також довелось тиснути руку Миколі Яновичу, але то вже інша історія. Проте за перші кроки у професії Євген і досі дякує своєму першому тренеру – пану Кацману.
Тетяна ЛЕВІНСЬКА