Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н.е. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі рисунки по мініатюрах і фресках на Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом.
Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Вишивані рушники, сорочки, одіж, різноманітні речі як повсякденного вжитку, так і святкового, предмети релігійного культу, − майже всього торкнулися руки вишивальниці. В такий начебто нехитрий спосіб творилась краса і затишок в оселі: тіло оберігалось від „злого ока” вишивкою на вбранні, обійстя було захищеним вишитими речами з орнаментами, насиченими глибоким символічним змістом.
Щоб зберегти традиції української вишивки та передати її красу, в Кіровограді декілька років тому створена обласна громадська організація «Єлисаветградський узвіз» З представницею цієї організації Орловською Валентиною Кирилівною в обласній бібліотеці для юнацтва імені О. М. Бойченка 21 травня відбулася цікава зустріч.
Валентина Кирилівна народилася в Росії на Єнисеї, за професією – будівельник. Змалку закохалася спочатку у народну українську пісню, а згодом відкрила для себе українську вишивку і пронесла цю любов через все життя. Доля склалася так, що згодом вийшла заміж та переїхала жити на Україну, але все своє життя займалася вишиванням. Техніка її робіт – вишивання хрестиком: рушники, сорочки, серветки, одяг. Свої роботи вона дарує рідним та знайомим, адже кожна вручну вишита річ − жива. В ній − часточка внутрішнього світу тієї людини, яка цю річ творила.
Для студентів Кіровоградського коледжу побутового обслуговування Валентина Кирилівна провела майстер-клас, розкрила деякі свої секрети вишивки. Розповіла про символіку кольорів та символів у вишивці, звернула увагу на особливості вишивки Кіровоградського регіону.
А ще майстриня відновлює старі рушники, вишиті нашими прабабусями.
Ще довго відвідувачі не відпускали майстриню, було багато запитань.
Участь у таких заходах сприяє спілкуванню молоді між собою та з народними умільцями, пропаганді і відродженню народних ремесел, розвитку сучасного декоративно-ужиткового мистецтва, популяризує народне мистецтво Кіровоградщини.
У вирі сучасного світу, дуже важливо не загубити свою національну приналежність, ознаки етнокультури, відчуття малої Батьківщини, яка нас народила.
Низький уклін людям, які зберігають для нащадків та поширюють духовні скарби нашого народу.
