17 лютого відбулося чергове засідання клубу «Ліра», яке було присвячене життєвому подвигу і творчості Лесі Українки. На засіданні були присутні постійні члени клубу, а також письменники Царук Антоніна Петрівна та Косенко Олександр Іванович. До їхньої уваги було представлено літературно-музичну годину, присвячену Лесі Українці. Під музику Ф. Шопена та Л. Бетховена бібліотекарі читали твори цієї відомої поетеси, розповідали про її життя і діяльність.
Лариса Петрівна Косач чи, як вона більше відома, Леся Українка, була дійсно великою жінкою. Поетеса, драматург-новатор, публіцист, критик, громадський діяч — і це лише мала частина її обдарувань.
Зростала Леся у великій дружній родині, де панували повага й любов одне до одного. Малою вона найбільше товаришувала з братом Михайлом, який був старший від неї на півтора року, вони навіть мали спільне прізвисько Мишолосіє.
В десять років Лариса застудила ноги на Водохреща – простояла на льоду всю церемонію… Ополонка… Хрест з льоду, увінчаний голубом… Морозна пара від води… Червоні в студеному сонці ризи… І через два роки все це відгукнулося.. Лікарі змушені визнати, що це – туберкульоз кісток.! Саме тоді в очах тендітної дівчинки вперше з’явився сум. Він і надалі, немов легке покривало, буде огортати всю її творчість. Відтепер багато місяців на рік дівчинка повинна лежати в ліжку, не робити різких рухів, увесь час відчувати гострий біль…
Коли Лесі було 13 років, її вірші були вперше надруковані у львівському журналі «Зоря». Редактором журналу був у той час Іван Франко. Мама порадила Лесі підписатися під віршами -Українка. Саме так з’явився цей псевдонім, відомий нині цілому світу. Першу книжку Лесі «На крилах пісень» також благословив на світ Іван Франко. Він високо цінував талант Лесі Українки.
Леся жила, хворіла, постійно лікувалася, витримувала тяжкі довготривалі закордонні подорожі і багато працювала.
Читаючи Лесині вірші, важко повірити, що писала їх тендітна, хвора жінка. Проте, нестерпні муки не зламали цю славну українку, не зробили її слабкою та безвольною, а навпаки, виховали надзвичайну силу волі; її мужності могли б позаздрити й дорослі чоловіки. Хвороба позбавила Лесю змоги вести нормальний спосіб життя, єдиною відрадою стала творчість, вірші, у яких не було ані слова нарікання на несправедливу долю, а відчувалась незламна воля, заклик до рішучих дій. Власна хвороба зробила Лесю чутливою до чужого горя, вона бачила тяжкий стан свого народу і, як ніхто інший, бажала змін. Її зброєю стає слово. Поетеса поставила свою творчість на захист знедолених, вона прагнула збудити свідомість народу, її слова надихали, закликали до рішучих дій:
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем для катів.
Життя і надбання Лесі Українки належить нашій історії. Все те, що створив у тяжких нестерпних умовах її великий дух і поетичний геній, живе сьогодні, житиме завтра і вічно.
В другій частині засідання, творчій майстерні, члени клубу читали власні твори, а от гості Антоніна Петрівна та Олександр Іванович, давали поради молодим літераторам, обговорювали прочитане.