Коли ти маєш іскру Божу в серці…

15 червня 2011 року в Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва ім. О.М. Бойченка відбулось чергове засідання клубу «Ліра» під назвою «Коли ти маєш іскру Божу в серці…», присвячене 70-річчю з дня народження Світлани Барабаш.
Поезія – то витончена, приваблива панна, яка впорядковує душі людські, а через те – гармонізує Всесвіт. Можна збагнути закономірності, опанувати різної складності поетичні  прийоми, вміти вирізняти епітети й метафори, але не можна навчити людину бути поетом. Це-Господнє благословення. Слово має неоціненну силу, воно проростає зерном, воно лікує, торкається найніжніших душевних струн, словом можна зцілити й виспівати все, чим живе людина.
Є те, що робить звучання слова втаємниченим і витонченим: це щирість. Саме вона у віршових рядках Світлани Барабаш.

Молюся свічкою тополі,
Молюся полум’ям верби
Спливаю жовтим воском поля –
Звільняю душу від журби.

Тремтінням трепетним осики,
Жовтавим сяєвом беріз
Звертаю небо світлолице
Лице, засмучене від сліз.

Крутою пам’яттю дороги,
Осіннім плетивом стежин
Здіймаю руки аж до Бога –
Цю землю, Боже, збережи.

Побережи її стражденну,
Від всіх напастей і біди.
Вона могилами священна.
Оттут моїх батьків сліди.

У ній коріння мого роду,
На ній – прапрадідів хрести.
Навчи нас боронить свободу.
І заступи. І захисти…

Силове слово Світлани Барабаш –притягальне . Його не забудеш. Біля нього хочеться бути.

А музика і плакала й сміялась.
Пливла в небесне, вірила в земне.
Ридав рояль. Прадавнє озивалось,
Таємним знаком кликало мене.

Вело у пам’ять. Не мою. Давнішу.
На тих стежках мене ще не було.
Мечем «крещендо» розривало тишу
І брало душу на стрімке крило.

А глибина віків дивилась в очі.
Печать надії клала на чоло.
Безсмертя віщувало сни пророчі.
Душа прозріла. Смерті не було.

[object Object]
223 Переглядів
Вибрати мову сайту »