22 листопада 2012 року відділом популяризації книги та організації змістовного дозвілля молоді для студентів Соціально-педагогічного інституту «Педагогічна академія», Кіровоградського інституту комерції було проведено вечір-реквієм «Дзвони скорботи», присвячений 79-ій річниці Голодомору.
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі,
І забирали прямо із горшків
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, –
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Д. Білоус
Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя зазнала страшного голодомору наша хліборобна Україна, яка тривалий час була житницею Європи?
Уряд України звертався до Сталіна, щоб зменшили поставки хліба, доповідали про те, що люди помирають з голоду. Але відповідь була одна: «Який голод? Ніякого голоду у нас немає.»
Вирішено було голодом виморити народ, винищити розбратом, ворожнечею, розрушити людську спільність фізично і духовно.
Розміри катастрофи впродовж десятиріч замовчувалися. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світ не дізнався про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла успішно: багато людей на заході так і не змогли збагнути, що воно там сталося, в тій екзотичній Україні?
Перед голодом дверей не зачинити, його не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, вмирали мовчки.
Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними. Батьки вивозили своїх дітей на вокзали, у міста, кидали біля великих підприємств у надії, що міліція їх здасть у дитячі притулки, і таким чином вони врятуються від голодної смерті.
До теми голодомору зверталися письменники: Тодось Осьмачка («План до двору», «Ротонда душогубців»), Василь Барка («Жовтий князь»), Улас Самчук («Марія»).
Роман Уласа Самчука «Марія» посідає особливе місце в українській літературі. Це твір, у якому відтворено голодову трагедію українського народу 1933 року. І написаний він того ж страшного 33-го.
Автор не був свідком нелюдяного шаленства, яке пережила Україна в ті роки. Але написав твір великої життєвої і художньої правди. Його присвята: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 – 1933» – звучить і звучатиме як вічне прокляття тим, хто довів мільйони людей до голодної смерті.
