25 вересня відбулась презентація книги Анатолія Каретного «Гравитация любви». Це вже п’ята книжка в його авторській бібліотеці. Перші чотири збірки: «Иду к тебе», «Полет звезды», «Моя Итака», «Калиновое солнце» виходили в різні часи доволі скромними накладами, але не залишились непоміченими колегами й критиками.
Народився Анатолій Дмитрович 14 квітня 1953 року в селі Крупському Кіровоградського району в сім’ї селян – Зої Андріївни та Дмитра Івановича Каретних. В родині виховувалось 4 дітей. Анатолій – найстарший. Навчаючись у 8 класі, почав віршувати. Цікаво, що надихнула його на творчість вчитель російської мови Зелінська Ванда Романівна.
Після школи проходив службу в групі радянських військ у Німеччині. Саме там, у 1972 році, в армійській газеті вперше були надруковані вірші Анатолія.
Після військової служби здобув професію художника-оформлювача при технікумі радянської торгівлі. Потім навчався в Кіровоградському будівельному технікумі, далі – в Кіровоградському національному технічному університеті.
На сьогоднішній момент Анатолій Дмитрович реалізував себе в будівельному бізнесі. Завдяки своїм професійним та лідерським якостям організував власну справу.
Згідно бізнес-рейтингу Національного Оргкомітету підприємство, яким керує Анатолій Дмитрович, зайняло 21 місце серед найуспішніших підприємств України. За високу національну гідність, ефективне управління підприємством, відданість справі та активну участь у розбудові держави Каретний А.Д. нагороджений орденами «Лицар Вітчизни» та «За заслуги перед Вітчизною».
Вихід книги «Гравитация любви» співпав із шістдесятою весною автора. Вона має дві анотації. Одна з них, датована 1997 р., належить відомому кіровоградському поету (на жаль, уже покійному) Валерію Гончаренку. Другу написала член Національної спілки журналістів України Оксана Чіканчі, яка, до речі, була присутня на презентації.
Про що ж сама книга? Тут можна знайти спогади і про духмяні яблука дитинства, і ліричні сповіді коханій, і поетичні замальовки природи, і філософські роздуми. Вона відкриває світові ніжну й раниму душу нашого сучасника, адже, як відповів автор на запитання студентів психолого-педагогічного факультету КДПУ ім. В. Винниченка: «Чи є у Вас муза?» – «Найгеніальнішою Музою я вважаю ЖИТТЯ».