Фемінітиви – це не нововведення за останньою редакцією українського правопису. Вони були в нашій мові здавна. Найбільш імовірно, що перше вимовлене кожним з нас слово – це теж фемінітив. Адже це не лише слова на позначення професійної приналежності жінок, а й слова, що позначають сімейний стан, як, приміром, сестра, онучка, мама.
Напередодні першого весняного свята жінки в Клубі любителів солов’їної, що діє при Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Є. Маланюка, йшла мова про вживання фемінітивів в нашому мовленні. Активними учасниками дискусії були студенти Донецького університету внутрішніх справ. Це питання не лише лексики, воно – про роль жінки в українському суспільстві, про відродження давніх традицій, а значить – збереження української ідентичності.
Сучасний мовний простір України демонструє активне використання фемінітивів у всіх сферах життя. Адже жінки України беруть активну участь у всіх сферах діяльності, тому нас все менше дивують такі нові мовні форми, як «сержантка», «програмістка», «депутатка», «волонтерка». Це не тільки повертає мову до її історичних коренів, але й відображає сучасний стан суспільства, де жінки займають активні професійні та громадські позиції. Тому повернення до вживання фемінітивів підкреслює важливість гендерної рівності, а відтак – і відродження національної культури.
Оновлений правопис української мови приділив цілий підпункт тому, як утворювати фемінітиви. Це цілком природній процес, що мовна норма змінюється, відповідаючи на запити ХХІ століття, у якому, жінки та чоловіки мають рівні права за Конституцією.
