28 років тому, 26 квітня 1986 року, сталася одна з найбільших трагедій двадцятого століття. Горезвісний вибух на Чорнобильській атомній станції уже забрав життя і здоров’я багатьох жителів України, Білорусі, Росії.
Весни обірване суцвіття
Ядуче полум’я і смерть
Останній тиждень того квітня
І найстрашніший в світі герць
А ще любов розбита страхом.
Евакуація – немов під час війни.
Трагедія під нашим спільним дахом…
І дуже безпорадні ми.
Саме віршем Сергія Колесникова розпочали зустріч «Пропусти Чорнобиль крізь душу» в обласній бібліотеці для юнацтва ім. О.М. Бойченка. На зустріч було запрошено кавалера Зірки «Герой Чорнобиля» полковника Андрія Форменка.
Андрій Володимирович перебував у Чорнобильській зоні з 17 серпня до 13 листопада 1986 року. Він служив в одній з військових частин, що розташовані на території Київської області. Тоді ніхто не думав, чи корисно це для здоров’я людини, і, навіть, запис у військовий квиток не зробили. Лише у 1991 році Андрій Володимирович зробив запит і отримав статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС.
Ось спогади полковника Форменка з книги «Ми, переможені Чорнобилем»: «Запам’яталися перші тижні перебування під Чорнобилем. Нас привезли в поле і наказали розташовуватись. Ні приміщень для проживання, ні наметів навіть не було. Спали під відкритим небом. Спали під відкритим небом на зелених рунах – тільки-тільки молодесенькі сходи озимини стали витикатися із землі. Лягали на матрац, матрацом вкривалися – всі умови. Хоч добре, що пора тоді була тепла, а ще серпень – небо зорями всіяне… харчували тоді добре. Якісно і багато: м’ясо, риба, згущене молоко… темпи роботи були шалені. Ми, солдати, були фактично підсобними у цивільних будівельників.
Три місяці ми були там, але ніхто жодного разу не міряв нам радіаційний рівень. Ми ще тоді не знали, як дешево ми продаємо своє здоров’я».
У виконанні Андрія Володимировича прозвучала пісня з моноопери «Біла палата», яка присвячена воїнам-ліквідаторам, і написана ним в співавторстві з поетом, викладачем, кавалером зірки «Герой Чорнобиля» Сергієм Вікторовичем Колесниковим.
Наш край послав для приборкання зухвалого атому понад 20 тисяч степовиків. І сьогодні, як і вчора, для багатьох мешканців Кіровоградщини життя розділилося на два періоди: до і після Чорнобиля. Для багатьох – хто ціною свого життя гамував катастрофу та її наслідки. Вони врятували для нас майбутнє і ми мусимо пам’ятати це довіку.