13 вересня відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію», створеної Східноукраїнським центром громадських ініціатив.
Збірка «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію» містить щирі, подекуди болісні свідчення жителів Київщини, Луганщини, Харківщини, Херсонщини, Чернігівщини та Запоріжжя. У своїх історіях автори розповідають про життя в умовах окупації, обстрілів, евакуації, втрату близьких, полон, а також моральні й фізичні випробування, які довелося пережити цивільному населенню. Це видання покликане зберегти правдиву пам’ять про війну – такою, якою її бачили й відчули самі українці.
Презентація відбулася за участі Дарії Швець – авторки розповіді «Моя правда: війна, про яку не можна мовчати», Валентини Федорчук – авторки історії «Кілька кілометрів до свободи» та Марини Супрун – представниці ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив”.
Відкриваючи захід, Марина Супрун розповіла, що їх організація документує воєнні злочини Росії ще з 2014 року. Вона наголосила, що головним завданням було руйнування міфів про окупацію для міжнародної спільноти – спочатку англійською мовою, а згодом – українською.
Дарія Швець – одна із співавторок книги, розповіла присутнім на зустрічі про власний досвід життя в окупації. Дівчина з родиною тривалий час перебувала у невеличкому місті Оріхів Запорізької області. Найскладнішим, за словами Дарії, далося рішення про виїзд із окупації її дідусю і бабусі, які ментально «приросли» душею до рідної малої Батьківщини. Авторка згадувала у розповіді про те як вперше побачила російські танки, навчилася розрізняти види зброї, чим стріляли по мирним населеним пунктам росіяни, відрізняти «виходи» від «приходів» і ще багато чого, чого, на жаль, не мала б знати дівчина її віку. І коли авторка вже дописала свою історію та поставила крапку – лиш тоді відчула що її історія потрібна і має бути почутою іншими.
Валентина Федорчук – авторка історії «Кілька кілометрів до окупації» розповіла про досвід життя в окупації в Херсоні, де працювала журналісткою. Валентина разом із чоловіком залишилася в окупованому Херсоні, де, попри небезпеку, продовжувала працювати, виходити в ефіри українських телеканалів, розповідати правду про те, що відбувалося в місті. Авторка робила включення та стріми з відомих і впізнаваних у Херсоні місць, щоб ніхто не міг засумніватися у тому, що це не постановочні сюжети, а також згадувала про реакцію місцевих на слова «Вітаю, студія…» і як важко було повідомити тим, хто цього ще не знав, що наші війська відступили і росіяни вже стояли на підступах до міста.
Ці та інші історії вразили своєю щирістю. Кожен присутній спробував зрозуміти почуття, які пережили сміливі авторки історій. Від деяких історій на очі наверталися сльози, а від деяких аудиторія щиро посміялася разом із авторками. На жаль, ще досі є люди, які вірять у історії, які цинічно розповідає російська пропаганда про те, як місцеві ледь не з квітами зустрічали окупантів і те, як вони всіх «освободілі».
Саме з метою розвінчування міфів російської пропаганди і була створена книга, підготовлена в межах проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні росії проти України» за підтримки Kurve Wustrow – Центру навчання та взаємодії у ненасильницьких діях в рамках програми «Громадянська служба миру» (ZFD).
