В історії нашого народу багато трагічних сторінок. Однією з них є Друга світова війна, яка обернулася для України низкою жахливих подій, незліченними людськими втратами та матеріальними збитками.
29 вересня Україна і світ вшановують пам’ять жертв масових розстрілів мирного населення нацистськими окупантами в урочищі Бабин Яр у м. Києві, які забрали понад 100 тисяч життів.
Подіям у Бабиному Яру були присвячені вечір-реквієм «Тут людська кров пролита», який провели бібліотекарі відділу популяризації книги для учнів ЗШ № 4, та відеоперегляд фільму «Бабин Яр» на базі НВО № 20. Також для студентів машинобудівного коледжу був проведений огляд книжкової виставки «Бабин Яр: без права на забуття».
Учасники заходів дізналися, що Бабин Яр став могилою десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян.
Бабин Яр – урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги. 27-28 вересня 1941 року окупанти віддали наказ про те, щоб 29 вересня єврейське населення міста до 8 години ранку прибуло в призначену точку збору з документами та цінними речами. За непокору наказу – розстріл. В кінці вулиці створили пропускний пункт. Що за ним відбувалося, не було видно. По черзі туди відводили по 30-40 людей, де у них відбирали речі і примушували роздягатися. Після цього поліцаї, за допомогою палиць, заганяли людей до краю яру глибиною 20-25 м. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над яром. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх засипали землею.
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року – трьох футболістів київського «Динамо».
Тривалий час радянська влада намагалася замовчувати трагедію у Бабиному Яру, і лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25-х роковин трагедії 29 вересня 1966 року, за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні. Пізніше було встановлено перший пам’ятник жертвам.
