Малаков Д. В. Мальовнича Україна: альбом / Д. В. Малаков; вступ. ст. В. М. Кузьменка; фотозйомка: А. Л. Прибєги [та ін.]. – К.: Мистецтво, 2011. – 336 с.
Альбом розповідає про багатовікову культуру та мальовничу природу держави Україна. Храми і монастирі, замки і фортеці, палаци і маєтки та сучасні споруди характеризують творчий злет народних майстрів і професійних митців, які від часів Київської Русі до сьогодення створили неоціненну спадщину нашого народу.
Видання знайомить із різноманітними чарівними куточками всіх регіонів країни – від Карпатських гір на заході до донецьких степів на сході, від голубоплесого озерного Полісся на півночі до сонячних берегів Криму й Одеси на півдні. Альбом зачарує кожного читача неповторною красою природи України, її давніми архітектурними пам’ятками і новобудовами.
Святогірський Успенський монастир-фортеця неподалік Володимира-Волинського у селі Зимне виник у XI ст. Перша документальна згадка про нього датована 1458 р. Основна розбудова припадає на другу половину XV ст., коли Волинь постійно потерпала від нападів Кримського ханства. Для захисту від нападників на березі річки Луга було зведено оборонні мури з вежами і стрільницями, Троїцьку церкву (1465-1475, ліворуч), Успенську церкву з печерами (1495-1550, у центрі), дзвіницю, келії, трапезну та інші монастирські споруди.
За легендою, у цих місцях заблукала дружина князя Ярослава Осмомисла. З лісової хащі її вивів олень-рогач. Отож князь звелів спорудити там терем, навколо якого й виросло майбутнє місто Рогатин на Івано-Франківщині над річкою Гнила Липа.
Відоме з XIV-XV ст., магдебурзьке право дістало 1515 р. Відтоді починається бурхливий розквіт міста. З-поміж численних пам’яток привертає увагу дерев’яна церква Святого Духа.
В інтер’єрі храму вирізьблено дату «1598». З Рогатина, за легендою, родом Роксолана (Настя Лісовська), яка стала дружиною турецького султана Сулеймана І Пишного.
Місто Вінниця, що лежить на берегах Південного Бугу та річки Віннички, відоме з 1355 р. З-поміж пам’яток пізніших часів тут збереглася дерев’яна церква Святого Миколая – тридільна, трибанна, з датою спорудження на одвірку «1746». Це один з кращих зразків подільської школи народної архітектури в стилі бароко. Особливої ошатності надає храму широке опасання, під яким у негоду знаходили прихисток прочани.
Характерною особливістю храму є великі у формі хреста вікна нави.
Вечерський В. В. Українська дерев’яна архітектура / В. В. Вечерський; [ред. В. Строля]. – К.: ТОВ «Балтія-Друк», 2013. – 119 с.
Видання знайомить читачів із шедеврами української дерев’яної архітектури. Дерево було найпоширенішим матеріалом, з якого предки сучасних українців не тільки зводили різноманітні будівлі, а й виготовляли все необхідне для життя. У них було особливе, дуже шанобливе ставлення до дерева як до матеріалу живого й одухотвореного, прихильного до людини.
Зразки народного живого будівництва, традиційні українські млини, сакральні пам’ятки, представлені на сторінках книжки, збудовані за допомогою найпростіших інструментів. Саме тому вони створюють враження рукотворної, майже скульптурної роботи й ніби бережуть тепло рук давніх майстрів.
2013 року група унікальних дерев’яних церков карпатського регіону України занесена до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Дерев’яна церква зведена 1601 року. Вона тридільна, одноверха, з допоміжним приміщенням, що прилягає до вівтаря з півночі. Спочатку церква мала симетричну композицію з однаковими завершеннями вівтаря та бабинця. У XIX столітті над бабинцем надбудували дерев’яну дзвіницю з шатровим завершенням.
Всі зруби квадратові в плані. Центральний перекрито восьмигранним наметовим верхом, увінчаним маківкою. Центральне приміщення має помітний нахил стін усередину, що сприяє висотному розкриттю внутрішнього простору. Зберігся цінний іконостас XVII-XVIII століть.
Церква належить до найкращих витворів Волинської школи дерев’яного народного зодчества і нині є пам’яткою архітектури національного значення.
Дерев’яна церква була збудована у XVI столітті. 1733 року її перенесли на теперішнє місце. 1812 року перебудували середній верх. Наукові реставраційні роботи були проведені 1970 року.
Церква тридільна, триверха, з квадратовими в плані зрубами. Центральний вищий за бічні, має чотиригранний верх із трьома заломами. Вівтар і бабинець увінчані чотиригранними верхами з одним заломом. Церква оточена піддашшям, що спирається на фігурні кронштейни-випусти нижніх вінців. Інтер’єр освітлено кількома крихітними віконечками. Василівська церква є унікальним витвором Бойківської школи народного будівництва, пам’яткою архітектури національного значення.
Дерев’яна однобанна церква розташована на краю високого плато, що мисом вдається у придеснянську долину. Храм позначає стародавній шлях від пристані на річці Десні до центру міста. За висновками першого дослідника цієї пам’ятки С. Таранушенка, «майстер оцінив красу місцевості та збудував церкву, що органічно вписалася в неї». Дерев’яну церкву збудовано 1764 року. Згідно з легендою її поставлено на місці храму княжої доби, збудованого, за літописними свідченнями, у 1086 році. Проте археологічні дослідження 1979 року спростували цю версію.
Первісно церква мала п’ять зрубів. Під час ремонту 1820 року добудували бічні вівтарі й присінки з ґанками та портиками. У 1960-1970 роках пам’ятку реставрували. При цьому розібрали добудовані в 1820 році присінки з ґанками й портиками. 1979 року тут відкрили музейну експозицію у складі Новгород-Сіверського філіалу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. На початку 1990-х років церкву повернули релігійній громаді.
Пам’ятка належить до споруд центричного типу. Вона хрещата в плані, з усіма квадратовими в плані зрубами. Центральна ділянка плану увінчана банею у вигляді восьмигранного двозаломного верху асиметричної конструкції. Така конструкція, зумовлена прагненням поставити досить високий іконостас у невеликій церковці, є унікальною архітектурною рисою, що не притаманна жодній іншій пам’ятці. В інтер’єрі простір центрального верху, висотно розкритий і щедро освітлений завдяки великим прямокутним вікнам, розміщеним у три яруси, підкреслений низькими перекриттями затемнених бічних верхів. Збереглися різьблені ригелі, затяжки, одвірки п’ятикутних обрисів і карнизи. Всі приміщення храму – однієї висоти, під двосхилими дахами, тому в зовнішньому вигляді будівлі суттєвим є контраст між масивними стінами й витонченими формами центрального ярусного верху.
Миколаївська церква належить до найвизначніших, добре збережених витворів народного дерев’яного будівництва Чернігово-Сіверщини XVIII століття. Це пам’ятка архітектури національного значення.
Додаткова література
- Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – К.: Техніка, 2004. – 174 с.
- Дегтярьов М. Г. Андріївська церква / М. Г. Дегтярьов, В. І. Корнєєва. – К.: Техніка, 1999. – 119 с.
- Дерев’яні церкви України: світова спадщина ЮНЕСКО // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2017. – № 10. – С. 1-25.
- Завада В. Т. Дерев’яні храми Полісся / В. Т. Завада. – К.: Техніка, 2004. – 166 с.
- Киркевич В. Г. Володимирський собор у Києві / В. Г. Киркевич. – К.: Техніка, 2004. – 206 с.
- Колосок Б. В. Православні святині Луцька / Б. В. Колосок. – К.: Техніка, 2003. – 292 с.
- Лячинський С. С. Храми Звенигородщини / С. С. Лячинський. – К.: Техніка, 2004. – 78 с.
- Народне зодчество: [альбом] / автор тексту та упорядник Л. Прибєга. – К.: Мистецтво, 2009. – 319 с.
- Храми України: фотоальбом / вступ. ст. та упоряд. Л. Прибєги. – К.: Мистецтво, 2000. – 295 с.
- Шевцова Галина. Дерев’яні церкви України: [альбом] / Галина Шевцова. – К.: Грані-Т, 2007. – 376 с.