Беліков О. М. Чарівні куточки України / О. М. Беліков; ред. Л. Мельник; фото: Ю. Ворнцова, Д. Данько. – Х.: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 208 с.
…У книзі зібрана і структурована інформація про популярні туристичні об’єкти, побачити які приїжджають туристи з усієї країни і з-за кордону. Описані й маловідомі пам’ятки, що незаслужено перебувають у тіні загальної уваги. Тож серед сотні чудес України для кожного читача знайдеться своє, що вразить уяву або навіть стане метою нової подорожі.
Чарівною перлиною української культури, одним із її чудес, є народна архітектура, адже українське дерев’яне зодчество не тільки своєрідне, а й багате за формами й естетикою. У селищі Пирогів під Києвом розташований музей народної архітектури й побуту, де зібрано сільські оселі, господарчі будівлі та дерев’яні церкви з усіх куточків України. Оскільки архітектура кожного регіону має свої риси й особливості, територію музею поділено на сектори: Середнє Придніпров’я, Полтавщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Карпати, Південна Україна. Таким чином, музей у Пирогові – це модель українського народного побуту, «Україна в мініатюрі».
Одним із найчарівніших куточків природи Західної України є Урицькі скелі. Складені з каменю-піщаника, вони здіймаються посеред лісу, ніби зубчастий хребет динозавра. Висота скель становить 75 м. Дивовижним є той факт, що за давніх часів на зубчастій верхівці скель височіла, наче ластівчине гніздо, дерев’яна давньоруська фортеця Тустань – один із форпостів Карпатських гір.
Урицькі скелі виникли близько 25 мільйонів років тому, разом із Карпатами. Вони складені з осадових порід, що накопичилися на дні доісторичного океану Тетіс. Згодом, у процесі утворення Карпат, закам’янілі породи вийшли на поверхню, а дощі й вітри надали їм вибагливої форми.
Незвичайна місцевість Урицьких скель здавна приваблювала людей. Археологи знайшли тут чимало солярних знаків – талісманів у вигляді сонця, датованих ІХ-ІІІ ст. до н. е. і притаманних фракійській культурі. А в ІХ ст. на верхівці скель була збудована фортеця – прикордонний пункт і митниця Київської Русі. Фортеця називалася Тустань: напевне, від вимоги прикордонників «тут стань!». Вона складалася з дерев’яних колод, що закріплювалися у видовбаних у скелі отворах. Завдяки цим отворам, що збереглися до наших днів, археологам вдалося відтворити форму фортеці майже із 90%-вою вірогідністю…
Невеличке село Буша на Вінниччині, що лежить на мальовничих високих берегах ріки Мурафа, – справжня культурна скарбниця для цінителів археології. Тут відкриті поселення трипільської, черняхівської, скіфської, давньоруської культур; тут є й середньовічний замок. З 2000 року територія пам’яток оголошена історико-культурним заповідником.
Головним археологічним скарбом є Бушанський рельєф, знайдений 1883 року в язичницькому печерному храмі. Від часу його відкриття минуло понад століття, а вчені так і не з’ясували достеменно, ані до якого століття належить рельєф, ані що саме на ньому зображене. Під час дискусії висувалися навіть надзвичайні версії, проте дійти єдиної думки не вдалося. Цікавою деталлю зображення є прямокутник, що нагадує за формою телевізор.
Мальовничий краєвид розгортається від Бушанського замку. До наших днів збереглася лише одна замкова вежа, яку відреставрували і перетворили на музей. Замок збудував у другій половині ХVІ ст. Ян Замойський…
Николишин Ю. І. Галицький край. Шляхами Львівщини / Ю. І. Николишин. – Львів: Апріорі, 2007. – 167 с.
Львівщина, як духовне осердя Східної Галичини, була і є справжньою скарбницею України, живою колекцією всіх європейських архітектурних стилів: романського, готичного, ренесансного, бароко, класичного, ампіру, сецесії, і, навіть, давньоруського. Цей край багатий на природні пам’ятки, які доповнюють його неповторну красу. Національний природний парк «Сколівські Бескиди», Яворівський заповідник із мальовничими озерами, Природний заповідник Розточчя, у якому розташований, зокрема, головний європейський водороздільний хребет, – це далеко не повний перелік заповідних куточків краю. Із 3541 пам’ятки архітектури та містобудування, внесених до Державного реєстру національного надбання, 794 містяться на Львівщині – тобто майже чверть. Окрім цього, Львівська область також володіє ще 2637 памятками архітектури та містобудування місцевого значення, а також 834 археологічними памятками, 14 з яких мають статус національних.
Цей альбом ознайомить Вас із чарівними куточками Львівщини, у формі невеличких новел розповість про найцікавіші факти з історії цього святого краю.
Книжка буде цікавою і посполитим мандрівникам, і професіоналам, які вивчають історію та культуру України.
У селі Розгірче, за 18 км від Стрия, можна потрапити до однієї з найзагадковіших архітектурних пам’яток – двоповерхового скельного скиту, печери якого служили людям обійстям либонь ще з доісторичних часів. Людські руки витесали цю скелю з неймовірною старанністю (каплицю з вівтарем, спальню з лежанками, сходи, що ведуть на другий поверх до печерки-келії тощо).
Можливо, на цих скрижалях перші зодчі закарбували свої послання, щоб майбутні покоління змогли їх розгадати.
За 6 км від Східниці, в селі Урич у Верхньо-Дністровських Бескидах розташовані відомі Урицькі скелі, які підносяться над лісами химерними образами. Сюди приїжджають ті, хто прагне доторкнутися до живої історії. Вона, зокрема, розповідає, що на головному виступі Урицьких скель (висотою 51 м над долиною) функціювала дерев’яна фортеця Тустань із городищем (в 3 га), яке було важливим прикордонним містом Київської Русі. Залишки різноманітних підскельних коридорів, печер, врубів і пазів (до 4 тис.), а також криниця завглибшки 35 м дали можливість науковцям «уявити» п’ятиповерховий оборонний комплекс із п’ятнадцятиметровими стінами, який нині має шанси знову стати реальністю. Місто Урич є в літописному переліку міст, які захопив 1340 року польський король Казимир III Великий, хоч час його заснування археологи відносять до IX століття.
Хортиця: альбом / автор тексту і упорядник К. І. Сушко. – Запоріжжя: Дике Поле, 2006. – 128 с.
…У цій книзі завдяки майстрам фото відображені краса і велич Хортиці, які ми зазвичай рідко помічаємо за повсякденною суєтою. Мабуть, так багато хто думає: на острові все давно знайомо, і всі стежки виходжені. Але придивишся іноді свіжим поглядом і радієш – дав же Бог жити посеред такої краси!
Хортиця – найбільший острів на Дніпрі. Його довжина дванадцять, а ширина, в середньому, два з половиною кілометри. 
Фундаментом острова є граніти і гнейси, яким близько трьох мільярдів років (майже стільки, скільки самій Землі). Сучасного вигляду Хортиця набула десь близько 15-14 тисяч літ тому, якраз тоді, коли завершувалося формування наймолодшого виду ландшафту нашої планети – Степу.
Саме тоді, за доби пізнього палеоліту, тобто пізнього кам’яного віку, людина вперше зупинила на цьому шматочку суші свій зацікавлений, захоплений погляд. Саме тоді вона вперше ступила на цю землю не просто як на плацдарм між двома берегами Ріки, а як на територію сакральну, разюче відмінну від решти світу. У вигляді стрімких скель і поважних валунів, тисячолітніх дубів і розливів ковили, замріяних озер і таємничих урочищ, в їхній дивовижній, незнищенній співдружності нашим далеким предкам відкрилася виняткова сутність Острова. Гігантським Храмом Просто Неба постала перед людьми ця земля, і такою вона залишалася в їхній уяві (бо такою вона є!) упродовж тисячоліть, які слідували одне за одним.
Острів довго не мав сучасної назви, як загубилися у безодні віків також імена наших незбагненно далеких попередників, а тому нині ми посилаємося на умовних ямників і катакомбників, зрубників і сабатинівців. Крізь епохи каменю, міді, бронзи і раннього заліза представники цих культур пронесли усвідомлену хортицьку сутність. У світлі священного сприйняття Острова – сліди крихітних стародавніх поселень, що відкриті і досліджені археологами в балках Совутиній, Великій Молоднязі, Ганнівці, Костіній, Липовій, Корнійчисі, Широкій, Генералці та поблизу них, уявляються своєрідними форпостами, де мешкали охоронці Острова, оборонці його дивовижної аури.
Не велелюдні поселення, а окремі обмежені залоги, аби не ображати, не принижувати, не руйнувати сакральне єство Острова, а чатувати, плекати його. І прагнув стародавній люд Острова не заради проведення галасливих веремій, а для поклоніння Богові…
За стародавніх часів Хортиця постійно перебувала під відповідною охороною. За козацької доби охоронні функції покладалися на мешканців зимівників. Історія зберегла імена таких запорожців як Іван Швець, Степан Венгерка, Семен Кравець, Василь Книш, Іван Горак, Іван Іваха… Їхні зимівники-залоги – в одному ряду з хортицьким поселенням доби бронзи, зі скіфським городищем, із Протовчим, із тим же «замком Вишневецького».
Звісно, що мешкали у цих зимівниках козаки-характерники, котрі не лише знали ціну мальовничим хортицьким краєвидам, а й переймалися винятковою хортицькою сутністю, глибоко усвідомлювали значення острова.
Пилип’юк Василь. Україно, ти для мене диво!= Ukraine, you are my wonder!: [ фотоальбом ] / Василь Пилип’юк. – Львів: Світло й тінь, 2011. – 175 с.
Фотопоемою про рідну українську землю можна назвати новий альбом Василя Пилип’юка – «Україно, ти для мене диво!». Автор проникливим поглядом окидає обшири її історії, захоплюється неповторною красою природи, з любов’ю й ніжністю розповідає про пам’ятки історії та культури.
Образом Богородиці-Оранти – Берегині України – відкривається книга, а завершується образом новонародженої дитини – і в цьому теж можна бачити символічність схвильованого ліричного монолога.
До нього варто прислухатися найширшим колам читачів – дослідників-краєзнавців, учителів, студентської та учнівської молоді.
