РІЗНИКІВ (РІЗНИЧЕНКО) ОЛЕКСА СЕРГІЙОВИЧ

Олекса Сергійович Різників (творчий псевдонім Різниченко) – український письменник, просвітянин, мовознавець, громадський діяч, народився 24 лютого 1937 року у м. Єнакієво, на Донбасі. Родину батька, Різниківа Сергія Івановича, яка проживала в с. Різниківка Артемівського району, в 1929 році «розкуркулили», вислали на Урал. Звідти Сергій Іванович через три роки втік, приїхав до Єнакієвого. Тут одружився з Катериною Сологуб. В перші дні війни він був мобілізований, потрапив у німецький полон, за що відбув ув’язнення в радянському концтаборі.

Першого вірша Олекса написав у четвертому класі в українській школі №14 м. Єнакієвого восени 1947 року. Згодом сім’я переїхала у Первомайськ (Богопіль, раніше Ольвіополь) Миколаївської області.

Навчаючись у школі № 12 та № 17, Олекса відвідував літстудію при первомайській газеті «Прибузький комунар», в якій вперше було надруковано його вірші.

У 1954 році закінчив школу. Далі вчився в Одеському державному театральному художньо-технічному училищі; з весни 1958 року працював освітлювачем у Кіровоградському українському музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького (нині Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького).

Перебуваючи під впливом подій, викликаних розвінчанням культу Сталіна, на початку липня 1958 року запропонував своєму приятелеві Володимиру Барсуківському скласти листівку «Обращение к народу». Її підписали: «Союз борьбы за освобождение народа (СОБОЗОН)».

У цьому ж році призваний на військову службу, яку проходив у Севастополі. Писав вірші, публікував їх у флотській газеті «Вымпел».

Наприкінці вересня 1959 року слідчий відділ УКДБ Одеської області порушив кримінальну справу проти О. Різниківа та В. Барсуківського. Їх заарештували. Військовий трибунал Одеського військового округу визнав доведеною вину у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» в редакції від 26.12.1958 року. Суд урахував позитивні характеристики і призначив обом покарання тривалістю по півтора року.

Олекса Різників відбував строк у Мордовії. Після звільнення з мордовського табору працював у Первомайську електриком. У 1962-1968 роках навчався на заочному відділенні філологічного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.

У 1963 році переїхав до Одеси. Працював в «Одесаенерго» електриком. У 1964-1967 рр. – літпрацівник багатотиражної газети Одеського політехнічного інституту «Одеський політехнік». Деякий час працював на Одеській телестудії, звідки його звільнили з ідеологічних міркувань. У 1967 році переїхав у місто Балту Одеської області, де працював журналістом місцевої газети «Народна трибуна». Згодом змінив декілька професій: працював електриком, секретарем у школі, учителем української мови вечірньої школи № 14.

Видавництво «Маяк» двічі – 1969 і 1971 рр. – планувало до видання книжку Олекси Різникова «Вибухає весна». Але вона так і не була видана, бо автор 11 жовтня 1971року за звинувачення у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. 1 ст. 62 КК УРСР) був заарештований, а 19 травня 1972 року засуджений Одеським обласним судом на п’ять з половиною років таборів суворого режиму. Відбував строк у таборі ВС-389/36 (селише Кучине, Чусовського району Пермської області (Росія).

Там єврей Ар’є Вудка вивчив шість віршів Олекси Різниківа, разом з творами інших ув’язнених українських поетів, і через три роки вивіз їх у пам’яті за кордон, де вони були опубліковані в журналі «Сучасність» (№7-8) та у Мюнхені на сторінках колективної збірки «Поезія з-за колючих дротів».

За місяць до закінчення строку О. Різників був етапований до Миколаєва, де йому було повідомлено про заборону повертатися до Одеси і призначено поселитися у Первомайську, біля родини.

Працював електриком у пологовому будинку, а з 1980 р. вихователем у допоміжній школі № 14. Десять років його не друкувала навіть районна газета. Писав «до шухляди». Уклав словник омонімів української мови, згодом виданий під назвою «Одноримки», закінчив у чернетках Стислий Кореневий словник, про який його стаття була надрукована у журналі «Українська мова і література в школі» у 1988 році. Після цього уже почав друкуватися.

Наприкінці 1980-х рр. брав участь в організації Народного руху, Товариства української мови, згодом «Просвіти». Восени 1990 року був учасником Всесвітнього форуму поезії «Золотий гомін» у Києві.

У грудні 1990 року став членом Спілки письменників України.

Згідно Закону про реабілітацію від 17 квітня 1991 року був реабілітований по обох справах.

1990-1995 рр. працював власним кореспондентом обласної газети «Радянське Прибужжя» (м. Миколаїв). У 1995 році переїхав до Одеси.

У 1997 році увійшов до керівництва Всеукраїнського «Меморіалу » ім. В. Стуса; призначений на громадських засадах головою Одеської міської комісії з питань реабілітації; певний час був головою Одеської обласної організації «Просвіта». У 1996–1998 роках працював інспектором-методистом з питань української мови Одеського Інспекторсько-методичного центру міського відділу освіти. З 1998 року керує літературною студією «Гарт» міського Палацу дитячої творчості.

Нині – заступник голови Одеського відділення Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, заступник голови Одеського «Меморіалу ім. В. Стуса» та директор музею репресованих «Не дати забуттю», є літературним консультантом обласної організації НСПУ.

Олекса Сергійович є автором багатьох книжок. Перша з них – «Озон», що вийшла у 1990 році. Друга книга – «Терновий вогонь» відзначена літературною премією України імені Павла Тичини. Книга «Наодинці з Богом» принесла поетові звання лауреата муніципальної премії ім. Костянтина Паустовського.

У 2004 році у місті Коломиї Івано-Франківської області поет нагороджений літературною премією ім. Тараса Мельничука.

У січні 2001 року Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка нагородило Олексу Різниківа медаллю «Будівничий України»; 2005 року нагороджений орденом Українського козацтва «Віра» ІV ступеня.

26 листопада 2005 року О. С. Різниківа нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

За вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, багаторічну просвітницьку діяльність та з нагоди 150-річчя від дня заснування товариства «Просвіта» указом Президента України від 7 грудня 2018 року Олексу Сергійовича Різниківа нагороджено орденом «За заслуги» першого ступеня.

У місті Кропивницькому 1 лютого 2018 року О. С. Різників нагороджений Обласною літературною премією ім. Є. Маланюка у номінації «Поезія» (у тому числі драматичні твори і переклади) за книгу «СЛОВОГРОНА з 30007 слів».

«Поезія (у тому числі драматичні твори і переклади) за книгу «СЛОВОГРОНА з 30007 слів».

Твори О. Різниківа

Документи, твори, спогади в’язнів сумління / упор.: П. Отченашенко, О. Ріників, Д. Шупта. – 2010. – 335 с.: іл.

Їдло 33-го: словник голодомору / зібр. і упоряд. О. Різників. – Одеса : Юридична література, 2003. – 168 с.: фото.

Різників О. «І громи пожадливо вдихала…»: [вийшла книга К. Мандрик-Куйбіди «Вибрані твори»] / О. Різників // Літературна Україна. – 2017. – 12 жовт. – С. 15

Різників О. «Я обрав би… разючий мовний ефект!» / О. Різників // Кур‘єр Кривбасу. – 2008. – № 228-229. – C. 321-329

Різників О. Багатокрилість: вірші / О. Різників // Літературна Україна. – 2017. – 23 лютого. – С. 10

Різників О. Бран: містерія / О. Різників. – Одеса: Друк, 2006. – 192 с.

Різників О. Виборсування із відмерлої шкіри: публіцистика / О. Різників // Березіль – 2014. – № 9-10. – С. 150-174.: портр. 

Різників О. Давні вірші / О. Різників // Березіль. – 2009. – № 9-10. – С. 8-11

Різників О. Ілейко з бога Турейко: епічна поема у п’ятнадцяти думах / О. Різників. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2012. – 136 с.

Різників О. Караванський лишається: [про укр. мовознавця, поета, перекладача Журналіста Святослава Караванського] / О. Різників // Літературна Україна – 2017. – 19 січня. – С. 6: портр. 

Різників О. Маюнелла: (повість з шухляди, писана в 1968-1969 рр., відновлена 2014 р.) / О. Різників. – 2-ге вид., доп. – Врадіївка: Коваленко А.Г., 2018. – 156 с.: іл.

Різників О. Море: [поезія] // Антологія укр. мор. поезії. – Одеса: Маяк, 2004. – С. 174.

Різників О. Одноримки. Словник омонімів та схожословів / О. Різників; ред. І. Дем’янова. – 2-е вид., доп. і переробл. – Тернопіль: Богдан, 2011. – 407 с.

Різників О. Промінь з Одеси: поема / вступ. слово О. Різників. – К.: Видавець Коваленко А. Г., 2016. – 72 с.: іл.

Різників О. Словогрона українські. Стислий кореневий словник. 1. Висіти і високий. Важкий і тяжкий / О. Різників; ред. А. Коваленко. – Врадіївка: Коваленко А. Г., 2018. – 56 с.

Різників О. Словогрона українські. Стислий кореневий словник. 2. Homo Sapiens = Людина розумовна. Ум / Уміти. Мова. Мовчати / О. Різників; ред. А. Коваленко. – Врадіївка: Коваленко А. Г., 2018. – 56 с.

Різників О. Словогрона українські. Стислий кореневий словник. 3. Чи можна ходити сидячи? Іти / Йти. Ходити. Пішки / Піхота. Вести / Водити. Біг / Бігати. Їхати / Їздити. Везти / Возити / О. Різників; ред. А. Коваленко. – Врадіївка: Коваленко А. Г., 2018. – 76 с.

Різників О. Словогрона українські. Стислий кореневий словник. 4. Словогрона зору: чому краще бачити ніж чути? / О. Різників; ред. А. Коваленко. – Врадіївка: Коваленко А. Г., 2019. – 76 с.

Різників О. Сонетарій від Олекси: поезії / О. Різників // Літературна Україна. – 2015. – 19 листопада. – С. 12 

Різників О. Спадщина тисячоліть: українська мова. Чим вона багатша за інші / О. Різників – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2011. – 192 с.

Різників О. Хлопці, що відкрили нагість короля: [публіцистика] / О. Різників // Українська літературна газета – 2018. – 2 листопада – С. 4: фото; 16 листопада. – С. 6-7: фото; 30 листопада. – С. 6-7: фото 

Різників О. Чим українська мова багатша за інші? / О. Різників // Літературна Україна. – 2016. – 22 вересня. – С. 5

Різниченко О. Коли закриємо фатальний рахунок: [есе] // Київ. – 2007. – № 5. – С. 9 – 21.

Різниченко О. Промінь з Одеси: поема (про шістдесяті роки в Одесі і про Ніну Строкату-Караванську) / О. Різниченко. – Одеса: КАДО, 2006. – 67 с.: фото.

Публікації про життя і творчість Різниківа Олекси

Бабич В. «В. «Долю розстріляних борців продовжую собою»: Олекса Різників – лауреат премії ім. Маланюка / В. Бабич // Народне слово. – 2019. – 31 січня. – C. 6: фото

Бабич В. Дисидентом і Українцем він став у Кіровограді / В. Бабич // Народне слово. – 2007. – 13 березня. – C. 3

Бондар В. Олекса Різників: «Велика честь бути лауреатом премії імені Євгена Маланюка» / В. Бондар // Вечірня газета. – 2019. – 8 лютого. – C. 4-5

Васильєва К. Риторичні звертання в табірних сонетах Олекси Різниківа: на матеріалі збірки «Двострунне грало» / К. Васильєва // Дивослово. – 2017. – № 12. – C. 34-39. – Бібліогр. в кінці ст.

Дроздовський Д. Голограма свідомості в містерії «Бран» Олекси Різниківа / Д. Дроздовський // Слово і час. – 2007. – № 4. – С.57-63

Корінь А. «Огонь на крилах слова»: Олекса Різників – лауреат премії імені Є. Маланюка / А. Корінь // Народне слово. – 2019. – 17 січня. – C. 10: фото

Любарський Р. Р. «Преміальний» скандал: заохочення… наосліп? / Р. Любарський // Народне слово. – 2019. – 7 лютого. – C. 10: фото

Молчанова І. Слово святило честь і свободу / І. Молчанова // Київ. – 2005. – № 11. – C. 174-178

Орел С. Конфуз із премією Маланюка: вперше в історії премії лауреат втратив винагороду / С. Орел // Наше місто. – 2019. – 21 лютого. – C. 2

Орел С. Уперше в історії премії імені Маланюка лауреат втратив винагороду / С. Орел // Нова газета. – 2019. – 14 лютого. – C. 11

Про князя Святослава // Наше місто. – 2019. – 14 лютого. – C. 4

Сінкевич Т. «Одноримки» Олексія Різниченка: Урок літератури рідного краю у 8 класі. Презентація проекту / Т. Сінкевич // Українська мова та література. – 2008. – Ч. 39. – C. 14-17

0