ЛУНИ

Ледве доноситься гул —

Крики голодних хозар…

Десь темносиній Інгул,

Жовтня холодний пожар.

Десь стукотять потяги —

Шпола — Цвіткове — Тальне.

Там, за серпанком юги,

Ждала дідизна й мене:

Синя, синюшна вода,

Пустка, де сад був і дім,

Вітер, що юність вітав

Понад простором п’янким.

Що ж — не судилось. Скипись

В серці пекуча сльоза.

Ринуть в спорожнену вись

Зойки голодних хозар.

Осінь, 1942