НЕВИМОВНЕ

… свивая, славію, оба польї сего времени …

Слово о Полку

… сонце затьмарює хмара ненависти… вівці

 й голуби — і ті вже клацають зубами.

Лист з України, XII. 1931 р.

Ти стелиш степовий килим

Знов гарбам, копитам та юртам

І очі застеляє дим,

І кров нуртує тюркським нуртом,

Як і тоді.

Батий? Тімур?

— Цілуй, цілуй кінець халату!

Чи ж захистить софійський мур

Сліпий простір і утлу хату?

Бог не пожалував віка:

Вже сім століть ця епопея —

По кам’янистих ташликах

Та по рибальських балаклеях.

Рвучкий мутиться Кагарлик

І сонно котиться Синюха, —

Та той же зойк, та той же крик.

Лунає жалісно і глухо.

Вже сонце тьмарить хмара зла,

Ягнята клацають зубами.

Ти ж бур’янами поросла

І замість хати — вовчі ями.

Та з бунту ще не збився гурт,

Гудзами не набрякли жили,

Важкої крови тюркський нурт

Залізне лезо не прошило

І воля не знайшла вістря…

Так, покриткою, йдеш віками

І в дикім лоні, наче камінь,

Монгольське важчає байстря.

24.09.1932

Вибрати мову сайту »